— Відтоді… — І Моріс знизав плечима, що мало означати: «Занепад… інтриги… капості».
По всій окрузі Беррі, напевно, пішла чутка про божевільну графиню, яка кинула тінь на останні роки свого життя історіями з цими секретарями! А тут іще ферми, що їх селяни купували в неї одну за одною! І синочок, що робив дурниці в Парижі!
— Як ви гадаєте, чи можна поховати її завтра?.. Розумієте?.. Краще, щоб ця ситуація тривала якомога менше часу…
Повз них повільно проїхав віз із гноєм. Важкі колеса, здавалося, кришили брук на дорозі. Був уже день, ще похмуріший, ніж учора, але не такий вітряний. Мегре здаля впізнав Готьє, який ішов через двір і, здавалося, мав намір підійти до нього.
І тут сталося щось незрозуміле.
— З вашого дозволу… — сказав своєму супутникові комісар і швидко попростував до замка.
Непройшовши й ста метрів, він озирнувся. Моріс де Сен-Ф'якр стояв на порозі будинку, де жив священик. Він уже, певно, подзвонив, та, зрозумівши, що його помітили, квапливо пішов геть, не чекаючи, поки йому відчинять.
Граф ішов навмання. Вся його поведінка свідчила про те, що він чимось занепокоєний. Комісар наблизився до управителя, який, побачивши, що Мегре сам іде до нього, зупинився й чекав його з зарозумілим виглядом.
— Чого вам треба?
— Нічого особливого. Ви знайшли для графа сорок тисяч франків?
— Ні? Хотів би я побачити того, хто знайде їх у цілій окрузі! Адже всі знають, чого вартий його підпис.
— То що ж робити?
— Хай викручується, як знає! Це мене не обходить!
Граф де Сен-Ф'якр повернувся на замкове подвір'я. Видно було, що він хоче щось зробити, та з якоїсь причини це здається йому неможливим. Нарешті, зважившись, він наддав ходи й підійшов до них.
— Готьє! Зайдіть до бібліотеки, я хочу дати вам деякі вказівки. — І, обернувшись до Мегре, неохоче додав: — До скорого побачення, комісаре!
Коли Мегре проходив повз будинок священика, у нього було таке враження, що хтось стежить за ним з-за фіранки. Проте він не міг би стверджувати це з певністю, бо, коли зовсім розвиднілося, в будинку загасили світло.
Перед корчмою стояло таксі. Увійшовши до корчми, комісар побачив, що разом з Жаном Метейє за столом сидить якийсь незнайомець. На ньому були елегантні смугасті штани й піджак, облямований шовковою стрічкою.
Коли комісар увійшов, він квапливо підвівся й побіг до нього.
— Мені сказали, що ви офіцер кримінальної поліції… Дозвольте відрекомендуватися: метр Тальє, член колегії адвокатів міста Бурж… — І подав Мегре руку. — Може, присядете до нас?..
Жан Метейє підвівся, але всім своїм виглядом показував, що аж ніяк не схвалює запобігливості свого адвоката.
— Хазяйко! Принесіть нам, коли ласка… — І, немов на пораду, звернувся до Мегре: —Що ви питимете?.. Коли на дворі така холоднеча, може, варто замовити доброго грогу?.. Три гроги, дитя моє…
Дитя!.. Бідолашна Марі Татен не звикла до таких церемоній.
— Сподіваюся, комісаре, ви пробачите моєму клієнтові… Якщо я правильно зрозумів його, він повівся трохи недовірливо щодо вас… Але не забувайте, що він із доброї родини й нічого не може собі закинути. Підозри, що виникли навколо його особи, могли його обурити… Його кепський гумор учора, якщо можна так висловитись, — найкращий доказ його абсолютної непричетності до цієї справи…
З таким співрозмовником не було потреби розтуляти рота. Він брав на себе все — запитання й відповіді, супроводжуючи їх украдливими жестами.
— Звичайно, я ще не в курсі всіх подробиць… Якщо я правильно зрозумів, графиня де Сен-Ф'якр померла вчора, під час першої меси, від розриву серця… З другого боку, в її молитовнику знайдено папірець, який наводить на думку, що ця смерть викликана сильним зворушенням… Але хіба син жертви, який буцімто випадково опинився поблизу, дав позов?.. Ні!.. А втім, я гадаю, що цей позов було б відхилено… Злочин, — якщо він справді мав тут місце, — не досить виразний, щоб обумовити ухвалу судової палати про притягнення когось до відповідальності… Згодні зі мною чи ні? Позову немає! Отже, немає юридичних підстав. Та це не заважає мені розуміти розслідування, що його ви провадите самохіть, в неофіційному порядку… Для мого клієнта мало, щоб його не переслідували. Він хоче, аби з нього було знято всяку підозру… Простежте мою думку. Яке, власне, було його становище в замку? Становище приймака… Графиня, лишившись сама, далеко від сина, що завдавав їй стільки неприємностей, відчула полегкість, коли поруч неї з'явився вірний і розумний секретар… Мій клієнт не ледар… Його не задовольняло безтурботне життя, яке він міг собі дозволити в замку. Він працював, шукав вигідних вкладів для грошей. Навіть зайнявся новітніми винаходами… Тож яку він міг мати користь від смерті своєї благодійниці? Треба ще щось додати чи цього досить? Єдине моє бажання, комісаре, це допомогти вам установити… Та перед цим я маю вжити разом з нотаріусом кілька необхідних заходів… Жан Метейє — недосвідчена молода людина, він навіть не уявляв собі, що розгорнуться такі події… Все, що йому належить, зараз у замку, перемішане з речами небіжчиці графині. Отже, врахуймо, що туди прибули особи, які, безперечно, мають намір прибрати до рук…