— Кілька піжам і старі пантофлі! — буркнув Мегре, підводячись.
— Що ви сказали?
Протягом усієї цієї розмови Жан Метейє робив якісь записи в маленькому блокноті. Він почав заспокоювати свого адвоката, який теж хотів підвестися.
— Облиште! Я зрозумів із самого початку, що в особі комісара маю ворога! А згодом я довідався, що він певною мірою належить до оточення замка — його батько був управителем Сен-Ф'якрів, і саме в цьому селі він народився. Я вас застерігав, метре… Ви самі-захотіли…
Годинник на стіні показував десяту. Мегре підрахував, що поїзд, у якому їхала Марія Васильєва, вже півгодини як мав прибути на Ліонський вокзал.
— Перепрошую, — сказав він. — Ми ще побачимося з вами.
— Але…
Мегре зайшов до крамнички навпроти і, коли відчиняв двері, всередині дзенькнув дзвоник. Зв'язку з Парижем довелося чекати чверть години.
Мегре почувався таким стомленим, наче провів десяток звичайних розслідувань. Він був просто розбитий, морально й фізично.
— Даю Париж…
— Алло! Банк «Комтуар д'ескомт»?.. Говорять з кримінальної поліції… Один факт, будь ласка… Чек за підписом Сен-Ф'якра подано сьогодні вранці чи ні?.. Кажете, о дев'ятій? Отже, він був незабезпечений… Алло! Не роз'єднуйте, будь ласка, мадемуазель… Ви попросили пред'явника подати його пізніше?.. Дуже добре!.. Це мене й цікавило… Молода жінка, так?.. І вона внесла сорок тисяч франків?.. Дякую… Авжеж!.. Виплачуйте!.. Ні, ні, нічого особливого… Як тільки гроші було внесено…
Мегре вийшов з телефонної кабіни, відчуваючи ще більшу втому.
Моріс де Сен-Ф'якр протягом минулої ночі зумів знайти сорок тисяч франків і послав коханку до Парижа, щоб вона внесла їх у банк!
Зачиняючи за собою двері крамнички, комісар побачив священика, що вийшов із свого будинку з молитовником у руках і подався до замка.
Мегре наддав ходи і майже побіг, щоб устигнути туди разом з ним.
Він запізнився на цілу хвилину. Коли опинився на парадному дворі, двері саме зачинялися за кюре. І коли він подзвонив, з глибини коридора, з того боку, де була бібліотека, долинули кроки.
Розділ VI
ДВА ТАБОРИ
— Я піду спитаю, чи пан граф…
Та комісар не дав дворецькому докінчити цю фразу. Він пішов коридором, відтак звернув до бібліотеки; слуга скрушно зітхнув. Він більше не годен підтримувати пристойність! Люди входять і виходять, наче тут млин, а не замок! Це вже й справді кінець усьому!
Перш ніж відчинити двері бібліотеки, Мегре мить зачекав, але марно: за дверима не було чутно жодного звуку. А може, саме це надало його появі чогось величного і несподіваного.
Він постукав, гадаючи, що священик десь-інде. Але одразу ж пролунав чіткий і впевнений голос, що підкреслювалося глибокою тишею в кімнаті:
— Увійдіть!
Мегре штовхнув двері й зупинився. Граф де Сен-Ф'якр стояв, обпершись на ґотичний стіл, і дивився на нього.
Поруч, затопивши очі в килим, стояв священик, зберігаючи повну непорушність, наче боявся, що найменший рух може його зрадити.
Що вони тут роблять, один і другий, мовчазні, заціпенілі? Мегре волів би перервати їхню палку суперечку, ніж опинитися в такій глибокій тиші, що голос, здавалося, викликав у ній концентричні кола, як камінь, кинутий у воду.
Граф знову видався Мегре страшенно стомленим. А священик стояв наче прикутий до підлоги і погладжував пальцями молитовник.
— Вибачте, що потурбував вас…
Це прозвучало дещо іронічно, хоч він цього не хотів. А втім, хіба можна потурбувати людей, мовчазних і непорушних, як довколишні речі?
— Я маю новини з банку…
Граф перевів очі на священика; погляд його був твердий, майже злий.
Сцена мовчазності й непорушності тривала й далі. Дійових осіб можна було порівняти з гравцями в шахи, що довго й мовчки думають, перш ніж пересунути якогось пішака, а потім знову непорушно застигають.
Проте не заглиблення в думки робило їх такими нерухомими. Мегре був певен, що вони просто бояться зробити якийсь невдалий рух, незграбний маневр. І кожен пересував свого пішака лише тому, що мусив робити хід і був готовий забрати його назад.