— Я боюся свого сина…
Бо вона ж його таки, певно, боялася. Гроші, що потрапляли до різних Жанів Метейє, кінець кінцем належали Морісові. Може, він вимагав показувати йому рахунки, коли приїздив сюди? Чи…
Мегре відчував, що саме такі думки, ще зовсім невиразні, народжуються в голові молодого чоловіка, і вирішив допомогти йому їх уточнити.
— Панотець не може вам нічого сказати, якщо графиня говорила щось під таємницю сповіді… — мовив Мегре, звертаючись до графа.
Це було сказано з граничною ясністю. Моріс де Сен-Ф'якр вирішив покласти край розмові.
— Пробачте, панотче… Я забув про вашу обітницю… Не гнівайтеся на мене, що я…
Він повернув ключ у дверях, відчинив їх.
— Я вдячний вам… Як тільки… як. тільки зможу, віддам вам сорок тисяч франків… Бо, гадаю, вони не з ваших особистих коштів…
— Я попросив їх у пані Рюїнар, удови колишнього нотаріуса…
— Дякую… До побачення…
Граф хотів грюкнути за ним дверима, але стримався і глянув Мегре у вічі, кинувши:
— Паскудство!
— Він хотів…
— Він хотів урятувати мене, я знаю!.. Він намагався запобігти скандалові, зберегти все, що ще лишилося від замка Сен-Ф'якр… Та це не те!.. — І він налив собі віскі. — Я думаю про цю бідолашну жінку!.. Стривайте, ви ж бачили Марію Васильєву… Та й усі інші, там, у Парижі… їх не мучать докори сумління… Але мати… Зверніть увагу: єдине, чого вона прагнула, — це стосується й цього Метейє, — бути комусь відданою… А потім бігла сповідатися… Вона, мабуть, вважала себе потворою… Звідси, певно, й страх перед моєю помстою… Ха-ха!..
Це був жахливий сміх!
— Ви бачите моє обурення, я звинувачую рідну матір у… А цей кюре нічого не зрозумів!.. Він бачить життя таким, як у книгах! За життя матері він, певно, намагався врятувати її від неї самої… А коли вона померла, вважає своїм обов'язком урятувати мене… Я можу побитися об заклад, що він саме мене вважає винуватцем… — Він уважно подивився комісарові у вічі й запитав: — А ви?
Але Мегре не відповідав, і він провадив далі:
— Адже стався злочин… Злочин, який міг заподіяти лише підлий мерзотник… Нікчема, бридка падлюка!.. Невже правосуддя безсиле проти нього? Я чув про це сьогодні вранці… Я хочу сказати вам одну річ, комісаре, і обіцяю, що зроблю це, незважаючи ні на що… Ця падлюка, коли він потрапить мені до рук, матиме справу лише зі мною…І мені не потрібен буде револьвер, ані якась інша зброя… Лише оці руки…
Віскі, певно, розпалило його. Він відчував це, бо провів рукою по чолу, зазирнув у дзеркало і скорчив собі глузливу гримасу.
— І все це не перешкодило б тому, щоб мене посадили за ґрати ще до похорону! Я був не досить увічливий з кюре… Удова колишнього нотаріуса оплачує мої борги… Що ж це таке, скажіть? Я навіть не пам'ятаю, яка вона…
— Це дама, що завжди ходить у білому… Її будинок по дорозі до Матіньйона…
Моріс де Сен-Ф'якр заспокоївся. Його вибух був лише спалахом соломи. Він знову налив собі віскі, мить повагався, а тоді вихилив усе одним духом, скривившись від огиди.
— Ви чуєте?
— Що?
— Люди з усієї околиці йдуть до небіжчиці! Я мав би бути там, у глибокій жалобі, з заплаканими очима, й сумно тиснути всім руки. Одразу, як тільки вони виходять надвір, починаються пересуди… А й справді, скажіть, чому ви тут, якщо, як ви кажете, правосуддя не займається цією справою? — запитав він підозріливо.
— Може з'явитися щось нове…
— А якщо я знайду винуватця, ви не дозволите мені його…
Його зціплений кулак був красномовніший за цілу промову.
— Я вас покидаю, — перебив його Мегре. — Мені треба побачити, що діється в другому таборі…
— Що це за другий табір?
— Той, що в корчмі! Жан Метейє і його адвокат, який приїхав сьогодні вранці…
— Він найняв адвоката?
— Це завбачливий хлопець… Уранці дійові особи поділилися так: ви й священик — у замку; в корчмі — Метейє і його радник…
— Ви гадаєте, він здатний на…
— Ви пробачите мені, якщо я собі наллю?
Мегре випив чарку віскі, витер губи й набив люльку, перед тим як піти.
— Ви, звичайно, не вмієте користуватися лінотипом?
Граф знизав плечима.
— Я взагалі нічого не вмію… Це для мене справжнє лихо!..
— В усякому разі, ви не поїдете з села, не попередивши мене?
У відповідь — поважний, замислений погляд, серйозний твердий голос:
— Я вам це обіцяю?
Мегре був уже на сходах під'їзду, коли його наздогнав якийсь чоловік. Він ніяк не міг зрозуміти, звідки той узявся.
— Даруйте, пане комісаре… Я хотів би, щоб ви приділили мені кілька хвилин… Я маю на увазі…