— Майже всі провінціальні газети користуються папером одного й того ж постачальника. Це німецький папір… Перепрошую, мені саме треба закінчити верстку н'єврського видання…
— Ви знаєте Жана Метейє?
Чоловік знизав плечима.
— Якої ви про нього думки?
— Якщо його послухати, то він краще за нас знає наше ремество. Він трохи несповна розуму… Йому дозволяють копирсатися в цеху через графиню, бо вона приятелька нашого патрона…
— Він уміє користуватися лінотипом?
— Гм!.. Принаймні він так каже!..
— А скажіть, він міг би набрати цей уривок?
— Якби мав вільних дві години, а то й більше… І якби він по десять разів набирав кожен рядок…
— Чи сідав він останнім часом за лінотип?
— А звідки ж мені знати? То він прийшов, то пішов собі. Він виводить нас усіх із терпіння своїм базіканням про новий спосіб виготовлення кліше… Пробачте… Поїзд не чекатиме… А моя полоса ще не доверстана…
Наполягати не було рації. Мегре хотів був знову, вернутися до цеху, але потім передумав. У цих людей була розписана кожна хвилина. Всі були зайняті своєю справою.
Йому пощастило, однак, зав'язати розмову з учнем, що скручував цигарку.
— Що роблять із свинцевими рядками, коли вони відслужили своє?
— Їх пускають на переплавку.
— Як часто це робиться?
— Що два дні… Он, бачте, у кутку стоїть піч… Обережно, вона гаряча…
Мегре вийшов на вулицю, почуваючи себе трохи стомленим, а трохи розчарованим. Щойно смеркло. Від холоду, здавалося, на вулиці було світло, світліше, ніж звичайно в таку пору. Перед крамницею готового одягу походжав продавець, тупцюючи ногами і сякаючись у хустку. Він зупиняв перехожих:
— Зимове пальто!.. Чудовий англійський драп по ціні від двохсот франків… Заходьте! Це вас ні до чого не зобов'язує…
А трохи далі, перед «Кафе де Парі», звідки долинав цокіт більярдних куль, Мегре побачив жовту машину графа де Сен-Ф'якра.
Він увійшов до кафе, роздивився довкола і, не знайшовши графа, сів. Це було досить пристойне кафе. На естраді троє музикантів настроювали свої інструменти. Перш ніж виконати чергову пісеньку, вони складали і виставляли її порядковий номер з трьох прямокутників із зазначеною на кожному цифрою.
У телефонній кабіні хтось розмовляв по телефону.
— Пива! — наказав Мегре гарсонові.
— Світлого чи темного?
Комісар не відповів, бо саме прислухався до голосу того, хто був у телефонній кабіні, але марно — він нічого не розібрав. Незабаром Сен-Ф'якр вийшов звідти, і касирка запитала його:
— Скільки разів ви дзвонили?
— Тричі.
— До Парижа, так?.. Тричі по вісім — двадцять чотири…
Граф побачив Мегре, зовсім невимушено підійшов до нього і сів поруч.
— Ви мені не казали, що збираєтесь до Мулена! Я б підвіз вас на своїй машині… Щоправда, вона відкрита, а в таку погоду, як зараз…
— Ви телефонували Марії Васильєвій?
— Ні! Я не бачу підстав приховувати від вас правду… Мені теж пива, гарсоне… Або краще ні! Чогось гарячого… ґроґу… Я телефонував такому собі панові Вольфу… Якщо ви його й не знаєте, то його знають інші там у вас на набережній Орфевр… Лихвар, якщо хочете знати. Я кілька разів удавався до його послуг… Оце теж спробував…
Мегре зацікавлено глянув на нього.
— Ви просили в нього грошей?
— За будь-який процент! І все одно він відмовив мені! Не дивіться так на мене! Сьогодні по обіді я був у банку…
— О котрій годині?
— Близько третьої… Звідти саме виходив молодий панок, якого ви знаєте, і його адвокат.
— Ви хотіли зняти з рахунку якусь суму?
— Хотів! Тільки не подумайте, що я хочу викликати в вас співчуття! Бувають люди, які, коли йдеться про гроші, чогось соромляться. Тільки не я! Отже, надіславши до Парижа сорок тисяч франків і заплативши за квиток Марії Васильєвої, я мав у кишені щось близько трьохсот франків. Я приїхав сюди, не знаючи, що на мене чекає… Я не взяв із собою нічого, крім того, що ви на мені бачите… У Парижі я заборгував кілька тисяч франків хазяйці мебльованих кімнат, і вона не дасть винести жодної з моїх речей…
Він говорив, стежачи очима за кулями, що котилися по зеленому сукну більярда. Гравці були тутешні молоді люди, які інколи кидали заздрісні погляди на елегантне вбрання графа.
— Оце і все! Я хотів би надягти жалобне вбрання принаймні на час похорону. Але в усій околиці не знайдеш кравця, який відкрив би мені кредит хоч на два дні… У банку мені відповіли, що материн рахунок заблоковано й що, крім того, від'ємне сальдо становить сімсот з лишком франків… А знаєте, хто повідомив мені цю приємну новину?