Мегре згадав про бойскаутський сюрчок. Гарний бронзовий сюрчок за два су; такого в нього ніколи не було.
Розділ VIII
ЗАПРОШЕННЯ НА ВЕЧЕРЮ
— Ще одна телефонна розмова! — зітхнув Мегре, коли Метейє знову підвівся.
Але той не зайшов ні до телефонної кабіни, ні до туалету. До того ж повновидий адвокат сидів уже на краєчку стільця, як людина, що ніяк не наважиться підвестися. Він дивився на графа де Сен-Ф'якр і, здавалося, ледве стримував посмішку.
Може, Мегре був тут зайвий? Все це нагадувало комісарові його юнацькі роки: він із трьома чи чотирма приятелями у такій самій пивничці; дві жінки в протилежному кінці залу. Суперечки, вагання, нарешті підходить гарсон, якого покликали, щоб він передав банкноту…
Адвокат, як одразу ж можна було побачити по всій його поведінці, нервував. Жінка, що сиділа за два столи від Мегре, витлумачила це по-своєму. Вона всміхнулася, розкрила свою торбинку й дістала пудреницю.
— Я зараз прийду! — кинув комісар своєму сусідові.
Він перейшов зал слідом за Метейє і побачив двері, які спершу був не помітив. Вени виходили в просторий коридор, застелений червоним килимом. Біля телефонного комутатора, за стойкою, на якій лежала велика книга, сиділа чергова. Метейє саме закінчив розмову з черговою і відійшов од неї в ту мить, коли Мегре ступив крок уперед.
— Спасибі, мадемуазель… То ви кажете, перша вулиця праворуч?
Він не думав щось приховувати від комісара, чия присутність, здавалося, була йому байдужа. Більше того, в його очах промайнув веселий вогник.
— Я не знав, що тут готель, — звернувся Мегре до дівчини.
— Ви зупинилися в іншому? Можете пошкодувати… Адже наш готель найкращий у Мулені…
— Чи не у вас зупинився граф де Сен-Ф'якр?
Вона ледве не засміялася, та враз посерйознішала.
— Що він накоїв? — спитала вона трохи занепокоєно. — Ось уже вдруге за п'ять хвилин мене питають про…
— Що ви сказали моєму попередникові?
— Він хотів знати, чи граф де Сен-Ф'якр виходив з готелю вночі з суботи на неділю… Я не могла дати йому відповідь, бо нічний черговий ще не прийшов… Отже, цей пан спитав мене, чи є в нас гараж, і пішов туди…
Хай йому грець! Мегре лишалося тільки ходити за Метейє!
— І цей гараж на першій вулиці праворуч! — промовив він трохи роздратовано.
— Саме так! Він працює цілу ніч.
Жан Метейє, правду сказати, впорався швидко, бо коли Мегре завернув на потрібну вулицю, той, насвистуючи, виходив з гаража. Сторож жував щось у кутку.
— Так ви про те саме, що й пан, який тільки-но був… Жовта машина… Чи не брали її вночі з суботи на неділю?..
На столику перед ним уже лежала десятифранкова купюра. Мегре поклав поруч другу.
— Так, близько дванадцятої.
— А коли вона повернулася?
— Приблизно о третій ранку…
— Вона була брудна?
— Ні, не дуже… Зараз суха погода.
— Їх було двоє, так? Чоловік і жінка…
— Ні, тільки чоловік.
— Низенький, худий?
— Та ні, навпаки! Дуже високий і огрядний. Безперечно, граф де Сен-Ф'якр!
Коли Мегре повернувся до кафе, оркестр знову щось награвав; Метейє і його супутника в їхньому кутку вже не було. Тепер там не було нікого.
Підходячи до свого столика, Мегре побачив на тому місці, де щойно сидів сам, адвоката поруч із графом де Сен-Ф'якром.
Уздрівши комісара, той підвівся.
— Пробачте, якщо ваша ласка… Та ні! Сідайте на ваше місце, прошу вас…
Він не збирався йти звідси й сів на стільці навпроти них. Збуджений, з червоними плямами на вилицях, адвокат мав такий вигляд, наче поспішав покінчити з неприємним обов'язком. Очима він, здавалося, шукав Жана Метейє, але того не було видно.
— Зараз ви зрозумієте, пане комісар… Я б не дозволив собі піти до замка, адже це природно… Але оскільки сліпий випадок хоче, щоб ми з вами зустрілися, так би мовити, на нейтральному ґрунті…
Він намагався всміхнутися. Після кожної фрази він немовби вітав своїх співрозмовників, дякував їм за те, що вони схвалюють його слова.
— У такій гнітючій ситуації, як ця, не слід, як я й казав моєму клієнтові, ще більше ускладнювати все підвищеною вразливістю… Пан Жан Метейє дуже добре зрозумів мене… А коли ви повернулися, пане комісар, я саме переконував графа де Сен-Ф'якра, що ми прагнемо лише того, щоб порозумітися…
Мегре пробурмотів:
— Їй-богу!
А сам подумав: «Ти, друже мій, матимеш щастя, якщо протягом п'яти хвилин цей пан, до якого ти звертаєшся так улесливо, не вріже тобі в пику…»