Гравці в більярд кружляли навколо зеленого сукна. А жінка, залишивши на столі свою торбинку, підвелася й попрямувала в глиб залу.
— Ось іще одна жертва самообману, — сказав Мегре. І враз у нього сяйнула думка: а може, Метейє вийшов для того, щоб мати змогу поговорити з нею на вулиці без свідків?.. Отже, вона пішла пошукати його…
І він не помилився. Жінка походжала туди й сюди, очікуючи молодого чоловіка!
Адвокат говорив і говорив.
— Тут зараз виникла дуже складна ситуація, і ми з свого боку готові….
— До чого? — перебив Сен-Ф'якр.
— Та… до…
Він забув, що перед ним зараз не його склянка, і пригубив зі склянки Мегре.
— Розумію, це місце, можливо, невдало обране для… Момент теж… Проте подумайте, що ми знаємо краще, ніж будь-хто, фінансове становище вашої…
— Моєї матері! Що далі?
— Мій клієнт, виявивши делікатність, що робить йому честь, вирішив перейти до корчми…
Бідолаха адвокат! Зараз, коли Моріс де Сен-Ф'якр пильно дивився на нього, слова застрявали йому в горлі.
— Ви мене розумієте, авжеж, пане комісаре?.. Ми знаємо, що існує духівниця, віддана на збереження нотареві… Будьте спокійні, права графа там не обійдені… Але, разом із тим, там фігурує Жан Метейє… Фінансові справи заплутані… Мій клієнт єдиний, хто розбирається в них…
Мегре з захопленням стежив за виразом обличчя Сен-Ф'якра, якому вдавалося зберігати майже янгольський спокій. На його губах була навіть ледь помітна усмішка!
— Так, він зразковий секретар! — промовив він без тіні іронії.
— Зверніть увагу, що це хлопець із добропорядної родини, він дістав ґрунтовну освіту. Я знаю його батьків… Його батько…
— Повернімося до фінансових справ, якщо ваша ласка.
Це було просто здорово, адвокат ледве вірив власним вухам.
— Дозвольте запропонувати вам по чарці, панове… Гарсоне! Я вип'ю рафаель з лимоном…
Через два столи від них знову сіла жінка; вона похнюпилася, бо нікого не знайшла. Нічого не поробиш, доведеться підсипатися до котрогось із гравців у більярд.
— Я вже сказав, що мій клієнт готовий вам допомогти… Декому він не довіряє… Та він і сам скаже вам, що певні, досить сумнівні, операції були проведені деякими людьми, яких не часто мучить сумління… Нарешті…
Найважче лишилось позаду!.. А втім, адвокатові довелося проковтнути слину, перш як він зміг вести далі:
— Ви знайшли каси замка порожніми… Отже, оскільки потрібно, щоб ваша ясновельможна мати…
— Ваша ясновельможна мати! — з захватом повторив Мегре.
— Ваша ясновельможна мати… — адвокат затнувся, але й оком не змигнув. — Про що я говорив?.. Ага! Що похорон має бути гідний Сен-Ф'якрів… До того часу, поки справи не владнаються якнайкраще для кожного, мій клієнт готовий робити все…
— Інакше кажучи, дати гроші на похорон… Я правильно зрозумів?
Мегре не наважувався звести очі на графа. Він дивився на Еміля Готьє, який розпочав нову складну комбінацію, і напружено чекав грози, що ось-ось мала вибухнути поруч.
Але ні! Сен-Ф'якр підвівся і звернувся до новоприбулого:
— Сідайте до нашого столу, пане.
Це був Метейє, який щойно увійшов і якому адвокат, безперечно, вже дав зрозуміти, що все йде гаразд.
— Рафаель з лимоном теж?.. Гарсоне!..
У залі заплескали в долоні, бо оркестр закінчив номер. Коли стало тихше, всі відчули себе трохи ніяково, бо голоси лунали надто гучно. Тишу, що запала на мить, порушував тільки стукіт кістяних більярдних куль.
— Я тільки що сказав панові графу, який дуже добре зрозумів…
— Кому рафаель?
— Ви приїхали з Сен-Ф'якра на таксі, панове? В такому разі я віддаю свою машину у ваше розпорядження, щоб ви могли дістатися назад… Правда, буде трохи тіснувато… Я підвезу також комісара, як обіцяв… Гарсоне, скільки там?.. Та ні, що ви, прошу… Частую я.
Але адвокат уже підвівся й ткнув гарсонові стофранкову банкноту. Той спитав:
— За все?
— Авжеж! Авжеж!
А граф, люб'язно усміхаючись, промовив:
— Ви робите нам величезну приємність, шановний.
Еміль Готьє навіть забув про свою вдалу комбінацію, дивлячись, як усі четверо змагаються перед дверима у ввічливості.
Адвокат опинився на передньому сидінні, поруч із графом, який сів за кермо. Позаду Мегре зайняв стільки місця, що Жан Метейє ледве вмостився.
Було холодно. Фари світили тьмяно. Машина не мала глушителя, тому розмовляти було неможливо.
Чи Моріс де Сен-Ф'якр звик до такої шаленої їзди? Чи це маленька помста? Він промчав двадцять п'ять кілометрів від Мулена до замка менш ніж за чверть години, врізаючись у темряву і різко гальмуючи на поворотах. Одного разу він майже впритул проскочив віз, що їхав серединою шосе.