Мегре не є класичним поліцейським комісаром з поверхового легковажного детективного роману. Він і не хоче, і не вміє догоджати, начальству, вислужуватися, Хоч в деяких романах комісар «помиляється», «боїться», «зазнає невдачі», його «мучить сумління», «він «гнівається», «захищається», його, нарешті, «ставлять на місце»…
Послідовний у своєму реалізмові, автор, хоч і не одразу, змушений був визнати, що його Мегре чужий не лише в салонах банкірів і аристократів, а й у нескінченних коридорах похмурого сірого будинку на набережній Орфевр — штаб-квартирі кримінальної поліції, де панують ті ж самі закони, що і в усьому буржуазному суспільстві, де чесність, порядність зовсім не вважаються цінностями, вартими уваги. Навпаки. Ось чому чесний і прямолінійний Мегре час від часу потрапляє навіть в опалу.
Від стандартного детективу романи Сіменона відрізняє й те, що автор дбає не про те, аби показати, як саме було вчинено злочин, а про те, щоб розкрити його причини, показати соціальний фон, середовище злочинця, розкрити характери й долі людей. Майстерність і правдивість, з якою це робить Сіменон, підносить більшість його романів до висот справжнього реалізму.
Ось, наприклад, «Тюрма» (1968 рік). Людина в капіталістичному суспільстві одинока. Вона живе мов у тюрмі, хоч і не завжди здатна це зрозуміти. Хто знає, як склалася б доля обдарованого журналіста Алена Пуато, якби оточення не знищило його морально й фізично.
Проте слід тверезо оцінювати весь творчий доробок Сіменона. Адже поряд із такими соціально-значущими і викривальними романами, як «Брати Ріко», «Тюрма» або «Порт у тумані», Сіменон написав і цілий ряд просто розважальних книг. Тут не можна не зважити на майже фантастичні темпи творення десятків книг.
А. Кисіль