• Під час лікування в хірургічному відділенні лікарні селища Транспортне Тенькінського району Магаданської області протягом серпня-жовтня 1977 року в розмовах з сестрою-господаркою Никифоренко Н. К. систематично допускав наклепи на радянський спосіб життя, політику КПРС і Радянський уряд.
Зокрема твердив, що в нашій країні начебто відсутні демократичні права і свободи громадян. Органи радянської влади, за його словами, нібито «творять беззаконня». З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзу РСР начебто нерівноправна.
• Перебуваючи на лікуванні в тій же лікарні в червні 1979 року під час розмов з мешканцем селища Омчак Тенькінського району Магаданської області Жеренковим М. М. зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, заявляв, що в нашій країні начебто відсутня свобода слова, друку, обмежуються права громадян і радянські люди нібито позбавлені елементарних людських прав, а також допускав наклепи на марксистсько-ленінське вчення.
Пленум Верховного Суду УРСР 15 червня 1990 року скасував вирок Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року і касаційну ухвалу із закриттям справи відносно Стуса В. С. за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 62 ч. І КК УРСР.
Підлягає скасуванню і вирок Київського міського суду від 2 жовтня 1980 року відносно Стуса В. С. з таких підстав.
Суд вірно встановив і навів у вироку фактичні обставини подій, але дав їм неправильну оцінку і зробив необґрунтований висновок про те, що Стус В. С. займався виготовленням, зберіганням, розповсюдженням з метою підриву та ослаблення Радянської влади антирадянської літератури і поширював в усній формі з тією ж метою наклепницькі вигадки, що порочили радянський державний і суспільний лад.
Написанням заяви до Президії Верховної Ради СРСР від 10 грудня 1976 року, яка була направлена в Прокуратуру Союзу РСР, Стус В. С. реалізував своє право громадянина звернутися за захистом гарантованих Конституцією СРСР політичних та особистих прав і свобод (т. 4 а. с. 11–13).
В заяві він посилався на безпідставне засудження його і інших осіб за політичні переконання, неправильне, на його думку, утримання громадян в психіатричних лікарнях, просив про реабілітацію і додержання закону.
Ця заява Стуса В. С. підлягала перевірці з повідомленням заявника про результати її розгляду.
Оскільки заява Стуса не містить в собі антирадянських і наклепницьких вигадок, вона не може бути предметом злочину, за який він засуджений.
У «Відкритому листі до І. Дзюби» Стус висловлював свою думку відносно арештів громадян на Україні в 1972–1973 рр. лиш за бажання мати почуття самоповаги, людської і національної гідності, прагнення до людяного соціалізму, рівноправного національного співжиття, демократизації громадського життя і духовного розкріпачення, переживав за духовне існування рідного народу, давав оцінку поведінці Дзюби в політичній боротьбі (т. 4 а. с. 123–124, 134, 137–141).
Посилання у вироку на паплюження в цьому листі радянського державного та суспільного ладу, наклепницькі твердження про арешти в 1972–1973 рр. на Україні, відсутність переслідування літераторів, загрозливого духовного існування народу не можна визнати обґрунтованими, оскільки суд не перевіряв ці факти в судовому засіданні, їх достовірність чи недостовірність, цей лист не містить агітації проти Радянської влади.
В листі до своїх знайомих — Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т., Бадзьо Г. В., Стус В. С. повідомляв їх про неправильну, на його думку, національну політику, репресії щодо українців, катастрофічне духовне існування народу, висловлював намір продовжити боротьбу за соціальну справедливість демократичним шляхом (т. 4 а. с. 15).
За тих умов, коли була спотворена і деформована ленінська національна політика, звинувачення Стуса В. С. в наклепницьких твердженнях щодо цього є безпідставним.
Висловлюючи в листі до Л. Лук’яненка своє бажання бути членом «Українського наглядового комітету», Стус В. С. мав на меті боротися демократичним шляхом за забезпечення інтересів національних меншостей, прав українського народу, незалежність України.
Наклепницьких тверджень в цьому листі немає ((т. 4 а. с. 16–20).
В листі-зверненні до Расула Гамзатова Стус повідомляв про його і інших осіб засудження за «недозволенные мысли», звинувачення в націоналізмі, посилався на беззаконня, просив переглянути всі справи політичних в’язнів на Україні і реабілітувати їх (т. 4 а. с. 21).
Цей лист не містить ні антирадянських, ні наклепницьких тверджень.