– Що ж, Тарасе Адамовичу, дякую, що вислухали мене. Зустрінемось завтра біля театру? О котрій?
– О котрій починаються репетиції? Який краще обрати час?
– Якщо зустрінемося десь о дванадцятій, можна буде поговорити з дівчатами за кавою.
Галушко кивнув. Олег Іраклійович Щербак попрощався й рушив до хвіртки, що рипнула, зачиняючись за ним.
– Міро, я сказав, що ми підемо до театру разом, але вам краще піти на лекції, – він відірвав руку від поверхні столу, аби обірвати протести дівчини.
– Ви не допоможете мені в театрі, радше завадите, бо балерини можуть не сказати всієї правди, якщо бачитимуть вас поруч.
Міра схилила голову на знак згоди.
– Однак ви будете надзвичайно корисною для справи в другій половині дня, коли ми конспектуватимемо мої роздуми та спостереження. І от саме про це я хочу поговорити зараз.
– Я… слухаю вас.
– Ви маєте папір і ручку?
– Так, звичайно.
– Тоді візьміть їх і пишіть, я диктуватиму.
Дівчина слухняно дістала письмове приладдя.
– «1916 год, 7 сентября. Мы, нижеподписавшиеся Галушко Тарас Адамович и Томашевич Мирослава…»
– Феликсовна…
Тарас Адамович кивнув. Дівчина писала швидко. Чоловік скосив погляд. Почерк акуратний. Продиктував далі:
–...заключили настоящий договор в следующем:
1) Томашевич М. Ф. поступила на службу к Галушко Т. А. в качестве секретаря сроком с 7 сентября 1916 года на полгода.
2) К обязанностям Томашевич М. Ф. относится: а) оформление протоколов по делу исчезновения балерины Томашевич Веры Феликсовны, б) Составление деловых бумаг.
3) Галушко Т. А. обязан за вышеозначенную работу Томашевич М. Ф. заплатить ей 120 рублей и выдать 60 рублей при подписании договора, и 60 рублей по окончанию указанного срока.
– Що? – вражено звела на нього очі дівчина.
– Далі тільки дата й наші підписи. Терміни умовні, я не знаю, скільки часу ми шукатимемо вашу сестру. А на те, щоб арештувати зловмисника чи зловмисників, віддати їх під суд – і справді може знадобитися кілька місяців.
– Але… ви не можете. Я не просила про службу. Ви ж шукатимете мою сестру, це я мала б вам платити!
Тарас Адамович стенув плечима.
– Але ви не пропонували мені роботу слідчого. Ви просили про допомогу. Я ж пропоную вам роботу, отже, маю платити. Врешті, я використовуватиму ваш час, який ви могли б витратити на приватні уроки, Міро.
Дівчина опустила очі.
– Я зараз не в тому становищі, аби відмовлятися від такої пропозиції. Вона дуже щедра, – стиха сказала вона.
– Звичайна процедура обміну часу на гроші. Повірте, за час завжди не доплачують. Але ви надто юні, щоби зрозуміти це.
Він відставив чашку й підвівся.
– Якщо ми узгодили всі формальності, я познайомлю вас з Естер. Залишу вас на пів годинки, щоби ви звикли одна до одної – цього часу мені вистачить, щоби вирішити питання з драконом мосьє Лефевра.
– З… драконом?
– Не зважайте, я про шахову партію: мій партнер узявся лякати мене сициліанським захистом, – він махнув рукою. – Не зважайте…
Міра повільно підвелась, стисла в руках сумочку.
– Ви хотіли… хотіли познайомити мене з… Естер.
– Так, – господар відійшов убік, пропускаючи гостю до дверей. Вона повільно пройшла повз нього і переступила поріг будинку.
V. Естер
Він повів Міру вглиб будинку, до кімнати в самому його серці. Можливо, весь дім будували навколо неї. Письмовий стіл, велика шафа-картотека, стілець – перше, що впало в очі Мірі, коли вона зупинилась на порозі й роззирнулась. Післяполудневе сонце ледь торкало Естер пальцями-променями. Так вони познайомились.
Можливо, йому й справді треба було взяти дівчину з собою – Тарас Адамович був не надто частим відвідувачем театрів. Здається, жодного разу – за власним бажанням, завжди в службових справах. З одного боку, без провідника складніше, доводиться самостійно шукати потрібних людей, запитувати про елементарні речі. З другого, – люди відвертіші з початківцями. Та й сякого-такого провідника він усе-таки мав – Олег Іраклійович Щербак зустрів його біля чорного входу, усміхнувся, відкинув волосся з лоба, рушив назустріч.
– Радий вітати вас, Тарасе Адамовичу.
Відповів кивком.
– Я вас теж, пане Щербак.
– Панна Томашевич?
– Не змогла прийти. Лекції… – розвів руками слідчий.
Щербак примружився.
– Що ж, у такому разі можемо йти. Покажу вам справжній театр. Упевнений, з цього боку ви його ще не бачили.