Пройшло достатньо часу і на обличчі Софії Леонідівни було сильно помітно хвилювання, яке поступово переходило в істерику. Адже десятирічниа дитина зникла в такому натовпі... і з ним можуть зробити, що завгодно. Мама і тато Віолетти Эвергарден почали питати у людей, бачив хто цю дівчинку? У відповідь звучало всього одне слово, це слово було -ні.
-Вибачте, вибачте, я бачив куди зникла ваша дівчинка, точніше хто її забрав!- кричав чоловік, підбігаючи до дорослих, у яких очі були на мокрому місці.
-Та говоріть вже швидше!- сльози почали бігти, як струмок після зимового сну.
-На арені була жінка, яка показувала подання з тваринами, от вона й повела вашу дочку в нутро цирку.
-Василь, чому ми ще стоїмо ? побігли!
-Так, там вже зачинено!
-Ти зараз і справді не розумієш, що відбувається? Раптом цирк-це просто прикриття і ці люди крадуть дітей, щоб робити над ними експерименти, або ще що гірше?!
-Ти що вже з розуму зійшла?що ти таке верзеш!?- Василь почав кричать на свою жінку.
-Я звичайно вибачаюся-перебив лайку дорослих той перехожий, який говорив, що знає де дочка Софії і Василя - але дитина загубилася і боюсь ваша дружина навіть може бути права! а ми стоїмо і даремно витрачаємо час.
Все таки, якось потрапивши всередину цирку, рідні підняли метушню. І почали кликати свою кровиночку.Та ось, вони несподівано почули крики дитини, на які побігли не роздумуючи. Підбігаючи до дверей, звідки вже долинав сміх, а не крики, Софія і Василь вбігли і побачили картину,від якої серце перестало битися...адже вони зрозуміли, що з їхньою дитиною все в порядку і що більше не на крок вони не відпустять Віолетту Эвергарден. Поряд з малою були тварини, які оточили її турботою і прекрасним настроєм. Пiдбiгши до неї, Софія взяла свою дочку на руки і почала ридати ридма!
-Більше ніколи так не роби, ти хоч розумієш, як сильно з батьком ти налякала нас!?-мати починає цілувати без зупину свою дитину в голову.
-А ви, яке право, ви мали чіпати чужу дитину?- з очима налитих кров'ю, кричав Василь на циркачів.
-Так, що за шум, а бійки немає?-на голосну розмову прийшов директор цирку.
-Знаєте, що ваші люди крадуть дітей, у власних батьків, посеред білого дня?!-з-за спин Софії та Василя вийшов Агафій(перехожий, який сказав куди поділася Віолетта. На вигляд йому років двадцять) який підійшовши до директора, почав говорити йому це прямо в обличчя.
-Ну по-перше, зараз далеко не білий день, а по друге, може вислухаємо версію моїх співробітників?
-А давайте- заспокоївшись сказала софія.
-Хто, так бито мовити, вкрав дитину?-запитав директор. В голосі якого було чутно тремтливі нотки.
-Я не буду заперечувати, що це зробила я-зробивши крок вперед сказала Жанет,-але я не вкрала її, як ви висловлюєтесь. Дівчинці було цікаво, що відбувається в стінах цирку і що ховається за кожними дверима в коридорi, за якими ви йшли. До того ж, дівчинка сказала, що вона глуха і на аркущi написала що не може розмовляти.
-Хiба ви не знаєте, що діти мають властивість заводити дорослих у глухий кут?- знов втручаючись у розмову, казав Агафій.
-А хіба ви не знаєте, що старших не можна перебивати? тому будьте ласкаві ,закрийте рот!
-Ну це вже не в які ворота, я буду на вас скаржитися!- з приниженим почуттям Агафій покинув кімнату, та ще, щось тихо кажучи собі під ніс.
-Так на чому ми зупинилися?-продовжив розмову Астафий Філатович.
-Ми розмовляли про дитину, сер!- сказав Василь
-Ах, так!- склавши руки за спиною, і дивлячись з-під лоба на пару з дитиною, почав говорити директор- я ж вам казав, це якась помилка. Навряд чи ми б почали красти дітей з самого нашого відкриття, максимум після того, як пройшло б півроку, або рік.
-Та як ви можете так говорити!-сказавши цю фразу і давши ляпаса директорові цирку, Софія попрямувала назад до дверей з дитиною...