Легенда розповідає, що винахідником писемності був цар Енмеркар. Він нібито кілька разів надсилав гінця до далекої Аратти, вимагаючи дослівно переповідати свої вимоги її мешканцям. А коли зрозумів, що посланець просто не може запам’ятати усе сказане, цар вирішив записати свої слова. Як саме це зробив Енмеркар, ми, звісно, можемо лише здогадуватися. Швидше за все — шумери спочатку просто малювали те, про що хотіли сказати. Щоб написати «людина» — малювали людину, «риба» — рибу, «зерно» — колосок. Так само позначали і дії: зображення плуга означало «орати», ніг — «ходити». Таке письмо називають малюнковим. Щоб його зрозуміти, не потрібно навіть знати мови, якою розмовляє той, хто пише.
Але речей і дій у житті трапляється значно більше. Якщо кожну з них позначати окремим малюнком, знаків доведеться вигадувати десятки чи сотні тисяч. До того ж, не все можна намалювати так, щоб інші зрозуміли малюнок без пояснень. А користь написаного — саме в тому, щоб його легко було збагнути. Через це поступово шумери почали знаками передавати не предмети чи дії, а слова, якими вони називаються, а згодом — окремі склади. Це дозволило скоротити загальну кількість знаків і зробити письмо зрозумілішим для тих, хто розмовляв однією мовою.
Писали шумери загостреною тростинкою — стилем — на глиняних табличках. Оскільки глина в Месопотамії є всюди, її просто набирали в жменю, змочували водою і розкочували, як млинець. Зазвичай таблички легко вміщувалися у долоні, тож у письмовому столі потреби не було. Іноді таблички вкладали у конверти — також глиняні, на яких ставили печатки, щоб вберегтися від підробок.
Складні малюнки на глині відтворити важко. Тому шумери змушені були спрощувати знаки, і врешті вони почали нагадувати набір рисочок або клиночків. Саме тому шумерську писемність часто йменують клинописом. Спочатку знаки розміщували один під одним — писали стовпчиком згори донизу. Але згодом дійшли висновку, що зручніше писати у рядок, зліва направо.
2. Боги шумерів. Шумери швидко зрозуміли, що записувати можна не лише розпорядження царів, закони чи господарські розрахунки. А й давні легенди і перекази, вірші та пісні. Завдяки глиняним табличкам, що збереглися навіть у вогні пожеж, ми знаємо, як жили мешканці давньої Месопотамії, чим займалися, як виховували дітей, у яких богів вірили.
Незважаючи на те, що в кожного шумерського міста був свій власний «небесний захисник», існували боги, яким вклонялися мешканці цілої країни. Так, бога неба усі шумери звали Ану, бога землі й повітря — Енліль, бога води — Енкі. Енліля також вважали богом долі, за велінням якого на землі наставав день. За легендами, саме Енліль створив їстівні рослини, дав людям мотику і плуг, звів міста. Енкі шанували як бога мудрості.
Головним небесним світилом шумери вважали місяць. Бог місяця мав ім’я Наннар. Його син Уту був богом сонця. А донька Інанна — богинею вечірньої зорі, а також — кохання, родючості, мисливства і війни. Її часто зображували у вигляді жінки-вояка у колісниці, в яку запрягали левів. Був у мисливства і війни ще й бог Нінурта. Щоправда, якщо уважніше придивитися до міфів про нього, то можна припустити, що цим іменем шумери називали «обожненого» ними царя Енмеркара-Німрода. Шумери взагалі вірили, що могутні й безсмертні боги насправді неабияк схожі на людей і поводять себе так, як земні володарі. Їдять і п’ють, заздрять одне одному, сваряться і воюють між собою. Від простих людей вимагають лише безумовної покори і постійних пожертв. А тих, хто не виконує божих настанов чи навіть забаганок, жорстоко карають.
