З часом найсильнішим серед шумерських міст став Лагаш. Грабіжницькі війни розпалили жадібність місцевої знаті. Вона не соромилася визискувати не лише сусідів, а й мешканців своєї власної держави. З підданих збирали безліч податків — платити доводилося навіть за поховання. Доведені до відчаю містяни зрештою повстали і позбавили влади свого царя. Замість нього на чолі Лагаша став один із царських родичів на ім’я Уруїнімгіна.
Новий володар уславився тим, що започаткував чи не перші відомі нам реформи — тобто спроби облаштувати громадське життя на нових засадах. Скажімо, цар наказав, щоб судді не просто карали винних, а спочатку доводили їхню провину. Уруїнімгіна зменшив податки, повернув храмам майно, відібране попередніми володарями, дозволив боржникам не платити за грабіжницькими позичками і звільнив тих, хто потрапив у рабство за борги. Сам реформатор дуже пишався тим, що колишніх невільників «повернув до матерів». Шумерською цей вислів звучить як «амагі». Сучасними мовами його зазвичай перекладають як «свобода» — відтак Уруїнімгіну вважають першим, хто вжив це слово в історії людства.
Щоправда, боротися зі зловживаннями новий володар наказав тим самим чиновникам, які їх припустилися. Не дивно, що ті не поспішали виконувати царські розпорядження. До того ж, Уруїнімгіна розпочав війну проти сусіднього міста Умма, але зазнав нищівної поразки. Вороги захопили Лагаш, розграбували та спалили його храми. Одну за одною цар Умми приєднав до своїх володінь й інші шумерські держави. Він навіть проголосив себе верховним жерцем усіх їхніх богів. Але здобута таким чином «небесна підтримка» не допомогла цареві у війні з володарем північного месопотамського міста Кіш, Саргоном Великим.
2. Держава Саргона Великого та його нащадків. За походженням Саргон був не шумером, а семітом. І не належав до царського роду. Його мати була жрицею, яким взагалі забороняли мати дітей. Тому вона народила сина таємно, поклала його до кошика і пустила за водою. Малюка врятував водонос, який виростив його і віддав у науку до царського садівника. Хлопець був здібним, бо дослужився до високої посади виночерпія, а коли цар Кіша загинув у війні з ворогами, сам проголосив себе володарем.
Саргон створив постійне військо з п’яти тисяч вояків, і з його допомогою одне за одним почав захоплювати сусідні міста, знесилені війнами між собою. За кілька років він загарбав усю Північну Месопотамію, приєднав Шумер і, як розповідав сам, «обмив свою зброю» у водах Перської затоки. Захоплених у полон царів Саргон приніс у жертву богам, а замість них поставив на чолі міст своїх намісників. Себе Саргон проголосив «царем чотирьох сторін світу». Йому були підпорядковані усі храми Месопотамії, жерці отримували від царя великі пожертви й у відповідь славили володаря та його «небесну захисницю» — богиню Інанну, яку одноплемінники Саргона йменували Іштар. Сам цар жив у збудованому ним місті Аккад — столиці (тобто головному місті) держави. Державною він оголосив рідну йому семітську мову, яку тепер почали називати аккадською.
Саргон був жорстоким правителем і за будь-яке невдоволення його владою карав смертю. Проте створене ним царство не було міцним. Не виправдалися і сподівання на допомогу жерців. Онук Саргона Нарамсін навіть проголосив себе богом — його і зображували як бога, в шоломі з рогами — але марно. Волелюбні шумери відмовлялися коритися його волі і за першої нагоди скидали його намісників. Цар уже не думав про завойовницькі походи, всі сили йшли на приборкання бунтівливих підданих. А кінець державі Саргона поклала навала войовничих кочових племен із півночі, які не лише розорили Месопотамію, а й вщент зруйнували Аккад — руїни цього міста не знайдені й досі.
