3. Піднесення Ура. Деспотія. Шумери, щоправда, і владу кочовиків визнали тільки на словах. Призначений загарбниками намісник Лагаша на ім’я Гудеа поводив себе як самостійний володар, будував канали, храми та палаци. І поступово підпорядкував собі усю країну. А вже невдовзі шумери відкрито повстали проти панування кочовиків. Та вигнали зайд до їхньої батьківщини.
На чолі звільненої країни став цар Урнамму, який зробив своєю столицею місто Ур. Саме тому вчені називають засновану ним династію третьою династією Ура. Сучасники ж зазвичай іменували державу, створену Урнамму, «Царством Шумеру й Аккаду». Влада володарів Ура була необмеженою. Будь-яке царське розпорядження, яким би примхливим чи свавільним воно не здавалося, виконували без заперечень. Вважали, що майно підданих і навіть їхнє життя належить цареві. Такий державний устрій називають деспотією.
Підвладні Урнамму міста були позбавлені будь-якої самостійності. Усі землі в межах «Царства Шумеру й Аккаду» були перетворені на державну власність. З селян створювали загони для виснажливої праці в державних маєтках, ремісників змушували працювати у царських майстернях, заборонили не лише продаж землі, а й будь-яку не підпорядковану державі торгівлю. Сотні чиновників віддавали накази робітникам, стежили за їхнім виконанням, карали за будь-який непослух. Тисячі писарів прискіпливо обраховували вирощене, виготовлене і зібране до скарбниці. До нашого часу збереглося більше ста тисяч глиняних табличок із господарськими звітами доби третьої династії Ура, але й це — лише мала частина записів, зроблених за тих часів. За допомогою «загального одержавлення» володарі сподівалися якнайкраще впорядкувати життя країни. Проте що більше ставало чиновників, то частіше вони використовували свої посади у власних інтересах, то дорожче ставало скарбниці їхнє утримання і то важче, зрештою, було керувати державою.
4. Закони Шульгі. Вже син і наступник Урнамму — цар Шульгі — змушений був не лише воювати з ворогами, а ще й боротися з посадовцями, які зловживали наданою ним владою. Для цього він створив першу в історії збірку законів (іноді, щоправда, їх називають законами Урнамму — адже спочатку вчені вважали, що видав їх батько Шульгі). Збірка складалася з 57 статей, які були викарбувані у камені, а потім переписані на глиняні таблички. Відтепер саме закони визначали, що є злочином і як саме треба за нього карати. Тож судді не могли більше виносити вироки на власний розсуд. Були запроваджені єдині міри ваги, об’єму і довжини — щоб царських підданих не ошукували на ринках.
Шульгі хвалився, що встановив у країні справедливий лад, за якого «сироті не доводиться просити у багатого, а вдовиці — у можновладця». Межі його царства були розширені до самого Середземного моря, а кораблі з Ура вирушали все далі на схід — до острова Дільмун (сучасного Бахрейну), країни Маган (теперішнього Оману) та загадкової Мелуххи (так шумери називали Індію). Зрештою царя — за прикладом Нарамсіна — проголосили богом.
Але насправді держава Шульгі лише здавалася квітучою і могутньою. Примус і пильний нагляд чиновників не робив шумерських селян і ремісників працелюбнішими. Адже усе вирощене і виготовлене ними одразу відбирали до царських сховищ. Не дивно, що за доби третьої династії Ура хліба, скажімо, збирали вдвічі менше, ніж за кілька століть до того. Посадовці теж більше дбали не про наповнення скарбниці, а про власне збагачення, незважаючи навіть на суворі царські накази і погрози. Піддані слухняно клялися у вірності володарям, але водночас лише чекали слушної нагоди, щоб звільнитися від влади безжальних визискувачів. Сусіди шумерів тільки й мріяли прибрати до своїх рук багатства, накопичені царями Ура.
Вже за правління синів Шульгі «Царство Шумеру й Аккаду» почало занепадати і втрачати загарбані землі, а зі смертю його онука третя династія Ура остаточно перервалася. Велика держава розсипалася на десятки самостійних міст, які ворогували між собою, як це було до завоювань Саргона.