Міста-держави Стародавньої Індії
1. Країна біля підніжжя Гімалаїв. Високо в небо здіймаються найвищі гори у світі — Гімалаї. З Гімалаїв до Індійського океану тече безліч річок. Найбільша з них — річка Інд. За її назвою і всю країну на південь від Гімалаїв здавна називали Індією, а її мешканців — індійцями.
Поруч із Індом у давнину текла ще одна велика річка — Сарасваті. Земля у долині цих двох річок була вкрита тонким, але надзвичайно родючим шаром мулу. Давні індійці встигали збирати кілька врожаїв на рік. Сіяли пшеницю, ячмінь, рис, вирощували також боби й іншу городину, фрукти. З солодкого соку особливої тростини індійці виготовляли цукор, з бавовника — легку і зручну тканину для одягу.
Розводили курей, кіз, овець, корів. У господарстві навчилися використовувати і слонів, які перевозили важкі вантажі. Поряд із кам’яними знаряддями праці використовували мідні й бронзові, з золота й срібла виготовляли насамперед прикраси. Найпоширенішими ремеслами були прядіння, ткацтво, різьблення та гончарство. Глиняний посуд індійці прикрашали яскравими візерунками.
Для зведення будинків використовували як невипалену, так і опалену цеглу. З неї ж будували міські мури і навіть морські причали.
2. Виникнення міст-держав. Близько 2600 року до нашої ери в долині Інду і Сарасваті виникли перші міста. Найвідомішими з них були Хараппа, Мохенджо-Даро та Ганверівала.
На пагорбі посеред міста зазвичай височіла оточена міцними мурами фортеця. У ній мешкали володарі міста або жерці. Принаймні у деяких фортецях збереглися залишки вогнищ, де, вочевидь, приносили жертви богам. Під час повеней або ж нападу ворогів за фортечними мурами могли сховатися й інші містяни, що за мирного часу жили у власних будинках. Ближче до фортеці селилися заможніші люди, здатні побудувати власним коштом дво- і навіть триповерхові будівлі. Далі — бідний люд у невеличких хатинках. Однак усі, незалежно від статків, користувалися водогоном і каналізацією. Та й самі міста будували за чітким планом, вулиці були прямими і широкими — так, щоб могли роз’їхатися два вози.
Про державний устрій давньоіндійських міст ми знаємо дуже мало. Але навряд чи таке масштабне і водночас підпорядковане загальному плану будівництво було б можливим без міцної державної влади. Хто її здійснював — цар чи жерці — історики поки не з’ясували. Проте зрозуміло, що на утримання чиновників збирали чималі податки — у більшості міст знайдені величезні зерносховища. Деякі будинки були схожі на зали для засідань, тож можна припустити, що принаймні в деяких містах управління здійснювала рада старійшин або ж вона допомагала володарю у вирішенні певних важливих питань. Кожне місто панувало над сільською округою, і хоча жили селяни значно гірше за мешканців міст, саме з них збирали податки зерном та іншими продуктами, за рахунок яких існували міста-держави.
Більше про життя давніх індійців ми могли б дізнатися, якби вдалося прочитати їхню писемність. Проте вчені й досі зробити цього не можуть. Більшість написів знайдені на печатках, тому вони надто короткі. Тож наразі відомо лише, що складалася давньоіндійська писемність з понад 400 знаків, якими позначали як слова, так і окремі звуки.
3. Розквіт і загибель давньоіндійських міст. Найвищого розквіту давньоіндійські міста-держави досягли у 2300—2000 роках до нашої ери. Були вони об’єднані під владою єдиного володаря чи залишалися самостійними — ми достеменно не знаємо. Відомо лише, що торгували індійці не лише з сусідами, а й з віддаленими країнами, зокрема — з Месопотамією, куди вони привозили мідь, олово, золото, мушлі, перли, деревину і слонову кістку.
Проте розквіт давньоіндійських міст не був тривалим. Їхні мешканці, швидше за все, стали жертвами власної недбалості. Адже за кілька сторіч тонкий шар родючої землі в долині Інду та Сарасваті був виснажений. Навколишні ліси були знищені й уже не могли утримувати такої необхідної для землеробства води. Почастішали посухи, колись квітучі поля почали перетворюватися на пустелі. Сарасваті кілька разів змінювала своє річище і зрештою висохла. Справу завершив сильний землетрус.