Покарання за порушення законів у Вавилонії були жорстокими. Страчували не лише крадіїв, а й тих, хто отримував поцуплене чи переховував рабів-утікачів. Водночас покарання залежали від того, хто скоїв злочин і проти кого. Якщо, скажімо, раб вдарив вільну людину, йому відрізали вухо. Якщо те саме зробила вільна людина, вона сплачувала певну кількість грошей — штраф. Якщо при цьому постраждав «вищий» — навіть вільну людину били батогом. У стосунках між вільними людьми діяв принцип «око за око, зуб за зуб». Тому, хто зламав іншому руку, скажімо, теж ламали руку. Той, хто вбив чужого раба, мусив віддати «постраждалому» іншого невільника. А якщо будівничий недбало виконав свою роботу і зведений ним будинок завалився, поховавши під уламками сина господаря дому, страчували сина будівничого.
4. Гіксоська держава. За кілька сторіч після здобуття Ханаану і Месопотамії племена кочовиків почали просочуватися й до долини Нілу. Послаблена єгипетська держава не мала сил зупинити їхню навалу. До того ж, військо фараонів складалося лише з піших вояків, а загарбники мали колісниці, запряжені кіньми. Поступово кочовики захопили майже увесь Єгипет і примусили його мешканців сплачувати данину. Столицею нових господарів країни стало місто Аваріс, розташоване в дельті Нілу — там, де прибульці випасали свою худобу.
Єгиптяни називали загарбників гіксосами, що з їхньої мови можна перекласти як «царі скотарів» (або ж навпаки — «раби скотарів»). Тож і державу, створену кочовиками, зазвичай називають Гіксоською. Втім, як і в Азії, прибульці майже не змінили внутрішнього ладу завойованої ними країни. Ватажки гіксосів прагнули бути схожими на фараонів й навіть зберегли за багатьма старими чиновниками їхні посади. Дечого кочовики навчили і самих єгиптян — зокрема, саме з гіксоської доби в долині Нілу почали розводити коней.
Критська морська держава
1. Острів Крит. У центрі Середземного моря розташований острів Крит. Більшу його частину займають гори, що в давнину були вкриті лісами, але є на острові й родючі долини. Мешканці Криту вирощували ячмінь, виноград, маслини. Море було багате на рибу. Критяни здавна навчилися будувати кораблі, а вигідне становище острова на перехресті торговельних шляхів між Європою, Азією й Африкою сприяло розвитку морської торгівлі. Значних покладів корисних копалин на самому Криті немає, але мідь, срібло, золото видобували на сусідніх островах. Природа не завжди була прихильною до мешканців Криту. Тут часто відбуваються землетруси, які за лічені хвилини руйнують усе, що люди будували роками. Про єгипетські чи месопотамські врожаї критяни не могли і мріяти, тому за «ситими» роками часто-густо наставали «голодні». Але випробування навчили мешканців острова пристосовуватися до обставин і покладатися насамперед на власні сили.
Перші міста-держави на Криті виникли на самому початку II тисячоліття до нашої ери. Центром кожної з них був палац, який водночас слугував і храмом. Залишки найбільших палаців збереглися у Кноссі, Маллії та Фесті. Мешкали у палацах кількасот чоловік — цар із родиною, жерці, знатні критяни та їхня обслуга. Усі вони жили за рахунок податків, зібраних із селян. Саме тому критську цивілізацію часто називають палацовою.
Щоб контролювати збір податків, критяни створили власну писемність. Спочатку вона також була малюнковою — у Фесті був знайдений двосторонній диск, вщерть заповнений значками, серед яких можна знайти фігурки риб, птахів, людей тощо. Що саме записано цими малюнками, втім, і досі залишається загадкою. З часом критське письмо спростили — полегшений його варіант називають лінійним. Проте й лінійне письмо розшифрувати наразі не вдалося, ми не знаємо навіть того, якою мовою розмовляли давні мешканці острова.
