Спочатку окремі критські держави були незалежними, але згодом їх під своєю владою об’єднали володарі Кноссу. Першим царем об’єднаного Криту, за легендою, був цар Мінос Старий. Він створив закони, спільні для всього острова. А щоб підкорені міста не прагнули незалежності, поставив на чолі своїх братів. Оскільки всередині країни війни були припинені, а від зовнішніх ворогів острів захищало море, критські поселення навіть не оточували мурами — у цьому просто не було потреби.
2. Лабіринт. Символом царської влади на Криті була «священна сокира», яку критяни називали лабріс. Тому й палац у Кноссі дістав назву Лабіринт. Згодом так почали іменувати будь-яку споруду із заплутаними ходами. І справді, людині, яка вперше потрапляла до палацу, було легко заблукати. Адже в ньому нараховували триста кімнат, кілька тисяч колон, десятки сходів і переходів!
Але для мешканців палацу це була надзвичайно зручна оселя з парадними залами й особистими помешканнями, спальнями і ванними кімнатами, великими коморами і майстернями ремісників, водогоном і каналізацією. Будівничі потурбувалися, щоб у помешканнях було достатньо світла — не лише завдяки вікнам, а й спеціальним отворам у даху. В центрі палацу розташовувався великий двір, забрукований гіпсовими плитами. Тут відбувалися особливі, урочисті події, можливо, й ігри з биками — для критян це була не так забава, як релігійний обряд. Від двору сходи вели до царських помешкань. Стіни кімнат і переходів прикрашали яскраві фрески — фарбовані малюнки, зроблені на ще сирому тиньку. Саме завдяки цим малюнкам ми можемо зрозуміти, як жили давні критяни і у яких богів вірили.
Найшанованішою з усіх місцевих богів була Велика богиня-мати, яку називали також «володаркою». Збереглося кілька її зображень, які дозволяють стверджувати, що уявляли богиню в різних образах — як повелительку звірів, як захисницю рослин і навіть як царицю підземного світу. Втіленням ворожих людині стихій — землетрусів і буревіїв — вважали іншого бога, якого зображували з тулубом людини і головою бика. Як називали його самі критяни, ми не знаємо, але грекам він був відомий під іменем Мінотавр. Для того, щоб умилостивити цього бога, критяни і влаштовували ігри з биками. Можливо, не миналося і без людських жертв, але на жодній із фресок палацу в Кноссі зображень схожих церемоній немає. Не знайдено й малюнків зі сценами полювання чи війни — улюбленого заняття єгипетських фараонів та месопотамських царів.
3. Морська могутність Криту. Царі Кносса володіли не лише Критом. Завдяки великому військовому флоту, що налічував десятки бойових кораблів, вони поширили свою владу і на сусідні землі. На острові Фера (його ще називають Санторін), розташованому на північ від Криту, археологи знайшли залишки великого поселення. Будинки у ньому були прикрашені яскравими фресками, за якими можна відтворити найдрібніші подробиці життя його мешканців.
Найбільшої могутності Крит, за переказами, досяг за царювання Міноса Великого. Цьому володарю вдалося приєднати до свого царства частину азійського узбережжя із містом Мілет. Інші сусіди покірно сплачували Міносу данину. Союзниками Криту були гіксоські володарі Єгипту та аморейські царства у Ханаані. На заході критська торгівля сягала Італії. Легенда стверджує, що сам Мінос загинув під час походу на острів Сицилія. Але навіть вбивці ставилися до царя з такою пошаною, що збудували на місці його поховання велике святилище.
Відвідуючи далекі країни, товари з яких можна було привезти лише морем, критяни швидко зрозуміли, що розплачуватися за придбане іншим товаром — приміром, зерном — не надто зручно. Щоб полегшити розрахунки, вони почали використовувати гроші — на Криті вони мали вигляд великих бронзових зливків, схожих за формою на бичачу шкіру. Власне, за один такий зливок і можна було придбати одного бика. Та й інші розрахунки критяни вели у «биках» — скажімо, рабиня коштувала чотири бики, а великий казан — дванадцять.