Тим часом Зим отямився і позбувся незручного скафандру. Виявилося, що атмосфера цілком придатна для дихання пухнастиків, але виразно відчувався досить високий радіаційний фон. Це не визивало у Зима особливого занепокоєння, адже сріблясті пухнастики були здатні, без усякої шкоди для здоров’я, витримувати і значно вищий рівень радіації, але як факт було цікаво. Зим опинився на межі густих заростів небачених великих рослин з твердими стеблами і м’яким листям. Його увагу привернула дивна сіра смуга, яка вилася між пагорбами і не вписувалася у природний ландшафт. Він вирішив вирушити до неї, адже треба ж було щось робити. Коли Зим потрапив на смугу виявилося, що вона досить широка, біля двадцяти його зростів завширшки а у довжину уходить в обидва боки наскільки вистачає зору. Грубе тверде покриття судячи з усього мало штучне походження, мабуть, це був шлях, яким аборигени користуються для наземного пересування. Ще багато чого лишилося нез’ясованим, і Зим рушив навмання цим шляхом, (адже він має кудись вести), щоб з’ясувати більше про цю планету та її населення. Про всяк випадок, він вирішив ховатися при будь-якому русі і вести свої спостереження непомітно для туземців, адже вони можуть виявитися агресивними.
Зим провів у дорозі досить багато часу, не зустрівши нічого і нікого ані цікавого, ані небезпечного. Покриття шляху було нерівним, а час від часу у ньому траплялись великі пошкодження. «Дивно, – думав Зим, – навіщо докладати зусиль, щоб збудувати наземну дорогу, а потім нею не користуватися. Невже ця цивілізація знаходиться на шляху регресу і залишає території, які були раніше освоєні?» Крім того він розмірковував про своїх друзів. Чи врятувалися вони? Таї залишився на борту. Чи зміг він зберегти корабель? Якщо ні, то вони приречені залишитися на цій планеті довічно. Якби вони б принаймні були разом…
Зим крокував і мріяв знайти щось таке, що стане йому у нагоді для пошуку друзів. Що це могло бути, він поки що не уявляв. Він відчував сигнал небезпеки, що випромінював Сау, але він лунав здалека, дістатися туди пішки неможливо. Треба знайти якийсь транспорт, чи щось таке з чого можна сконструювати транспорт, здатний подолати таку велику відстань. Якщо аборигени будують дороги, то вони мають чимось по них їздити. Він вже морально підготувався до зустрічі з туземцями, але дорога залишалася порожньою. Це навіть починало його дратувати. Сау все ще у небезпеці, а він зовсім нічого не може зробити! Кілька разів він зустрічав осторонь дороги якісь старі іржаві конструкції. Можливо колись це були ті самі механізми, які пересувалися цією дорогою, але зараз вони являли собою лише нерухомі купи металобрухту. Вони навівали на Зима дивний незвичний невиразний сум. Це було зовсім нове для нього відчуття. Тобто він і раніше знав що таке сум, але таку тяжку глибоку тугу відчував уперше. У нього навіть виникла здогадка, що розумна цивілізація, що існувала на цій планеті, нещодавно загинула внаслідок невідомого катаклізму, а ця дорога і ці розбиті іржаві механізми – останні нагадування про неї, сумні пам’ятники минулому розквіту.
Аж раптом вдалині Зим побачив обриси групи якихось величезних споруд. Ознак життя все ще не було помітно, але мабуть, саме так виглядає туземне місто. Дорога все ж таки кудись його привела! Він навіть встав на чотири лапи і рушив бігом. Невдовзі натрапив на порівняно невелику металеву споруду, що складалася з двох опор і плаского металевого листа між ними. Вона також зазнала іржавіння, але на листі були помітні декілька знаків. Зим візуально запам’ятав їх, бо, судячи з усього, це був перший зразок туземної писемності, який він побачив. Він не знав, що означає цей напис, не знав і як він читається місцевою мовою, але припустив, що так позначається місто, до якого він прямує.
Обриси знаків були приблизно такими: «Ч»,«О»,«Р»,«Н»,«О»,«Б»,«И»,«Л»,«Ь».
Запам’ятавши знаки, Зим попрямував далі до тих таємничих сірих споруд. «Мабуть вони використовувались як житло», – вирішив Зим, вивчаючи збудовані за одним проектом довгасті споруди, що мали п’ять ярусів. Як він і очікував усі вони були покинуті. Мало які з їх вікон були закриті твердим прозорим матеріалом, решта зяяли немов втрачені очі. Всередині був повний безлад. Зим обережно пробирався між зламаними предметами інтер’єру, намагаючись не тривожити багаторічні шари пилу і бруду. Серед груди мотлоху він знайшов жахливу фігурку зі світлого синтетичного матеріалу. Фігурка була приблизно його зросту, але вагу мала зовсім невелику. Він узяв її в лапи і роздивився, тримаючи перед собою. Фігурка наганяла на пухнастика навіть більший сум ніж машини на дорозі. Вона мала лише одну нижню кінцівку, на місці іншої був великий отвір, одне з очей теж було відсутнє. Від короткого синтетичного хутра на голові лишилися тільки окремі пасми. Жах! Раптом позаду пролунали гучні голоси: