Каті гірко заплакала з переляку, а святий чемно мовчав, доки її не заспокоїли.
— А тебе, Брооме, — провадив він далі, — я попереджаю, що хлопчики, які набралися звички сипати нюхальний тютюн в грілку своєї шкільної вчительки, можуть одної гарної днини спійматися на таких милих жартах і дістати доброго прочухана…
(Броом почервонів і вирячив очі від незмірного здивування).
— Але ж ти дуже добре вчишся, і я не робитиму тобі більше ніяких закидів.
— Ти, Гендріку, визначився весною на змаганнях, стріляючи з лука, і влучив просто в ціль, хоч перед нею й гойдали пташкою, щоб ти схибив. Я віддаю тобі належне за твої успіхи у спорті та гімнастичних вправах… проте я не раджу тобі брати участь у човнових перегонах, тому що тобі лишається надто мало часу для навчання.
— Лукреція та Гільда спатимуть спокійно цієї ночі. Вони люблять допомагати бідним, у них чисте сумління й добре серце, вони з дорогою душею слухаються дорослих вдома, і все це зробить їх щасливими.
— Загалом кажучи, я дуже задоволений з вас усіх і з кожного зокрема. Добрість, працьовитість, доброчинність та ощадливість панували у вашій господі. Через те благословляю вас, і нехай Новий рік приходить і бачить, що всі ви ступили на шлях послуху, мудрості й любові. Завтра ви знайдете матеріальніші докази мого перебування серед вас. Прощавайте!
Тієї ж миті різні солодощі, мов град, посипалися на полотняне простирало, що його було розстелено перед дверима. Зчинилася неймовірна буча. Діти кинулися на ласощі й почали наповняти ними свої кошички. Мати обережно придержувала малюка в цій штовханині, доки він не набрав повні пухкі кулачки цукерок. Потому найсміливіший з хлопчаків підбіг до дверей і розчинив їх навстіж… Але надаремне заглядали діти в таємничу кімнату… Святого Ніколаса ніде не було.
Через який час усі подалися до іншої кімнати, де стояв стіл, застелений найтоншим сніжно-білим обрусом. Збуджені діти поставили на нього по черевичкові. Двері добре замкнули, а ключа сховали в маминій спочивальні. Потім, поцілувавши одне одного й побажавши одне одному на добраніч, усі піднялися по сходах урочистою родинною процесією на горішній поверх, весело попрощалися коло дверей своїх спочивалень — і в господі мінгеера ван Глека, нарешті, запанувала глибока тиша.
Другого дня вранці ранесенько всі домашні зібралися біля загадкових дверей; двері урочисто відімкнули в присутності всієї сім’ї… коли гульк! Яке чудове видовище! Всі побачили, що святий Ніколас свято додержує свого слова!
Кожен черевик був повний ущерть, і поруч нього лежало ще багато кольористих речей. Скільки тут було подарунків! І ласощі, і цяцьки, і розмаїті дрібнички, і книжки і… і чого тут тільки не було! Нікого не забуто. Всі одержали подарунки, починаючи від дідуні й аж до малюка.
Маленька Каті захоплено плескала в долоні, обіцяючи собі ніколи, ніколи більше не мучити кицьки.
Гендрік стрибав по кімнаті, махаючи над головою чудовим луком та стрілами. Гільда радісно сміялася, відкриваючи малиновий футляр і виймаючи з нього чудову блискучу покрасу. Всі інші милувалися у захваті своїми скарбами й захоплено скрикували «ох» та «ах» — точнісінько так, як це робили ми у нас тут, в Америці, тогорічного різдва.
Тримаючи в руках блискуче намисто й купку книжок, Гільда пробралася до батьків і простягла до них своє сяюче личко для поцілунку. її ясні очі світилися такою щирістю та ніжністю, що мати, нахилившись до неї, пошепки її благословила.
— Я в захваті від цієї книги, дякую вам, тату!. — мовила вона, доторкуючись до верхньої книжки своїм підборіддям. — Я читатиму її цілісінький день.
— Атож, любонько, — сказав мінгеер, — і добре зробиш. Ніхто не може дорівнятися Якобу Катсрві. Якщо дочка моя вивчить його «Моральні емблеми» напам’ять, нам з матір’ю буде нічого тебе вчити. Книжка, що ти на неї показуєш, — це й є «Емблеми», найкращий його твір. її оздоблено рідкісними гравюрами роботи ван дер Венне.
(До речі буде тут сказати, що спинки оправи тієї книжки не було видко; а через те дуже важко пояснити, як міг мінгеер ван Глек догадатися, яку саме книгу подарував його дочці святий Ніколас. Дивно також, що святий якимсь робом роздобув речі, що їх зробили старші діти, і поклав їх на стіл, прикріпивши до них етикетки з іменнями батьків, бабуні й дідуні. Але всі були такі захоплені своїм щастям, що не помічали тих маленьких недоладностей. Гільда побачила, що очі в її батька засяли від захвату, як це бувало завжди коли він говорив про Якоба Катса; тож вона поклала свою купку книжок на стіл і приготувалася уважно слухати).