Місто було прибране по-святковому. Всі крамниці прикрашено на честь святого Ніколаса. Частенько доводилося капітанові Пітерові відтягати свою команду від спокусливих вітрин, де було виставлено безліч найрізноманітніших цяцьок. Голландія вславилася цією галуззю промисловості. Чого-чого тільки тут не було! І сила-силенна мініатюрних, хоч і дуже складних, механічних забавок, і рибальські човни, і манісінькі навантажені трексгюйти, і багато-багато всякої всячини. Бенові дуже хотілося купити щось для свого молодшого брата Роббі, що зостався в Англії. Але він не мав зайвих грошей, — голландці-бо народ дуже обачний, і через те мандрівники вирішили взяти з собою якраз стільки грошей, скільки треба було кожному хлопчикові на його подорожні витрати. А потім, коли всі зібралися на каналі, спільний гаманець передали Пітерові. Отже, Бен вирішив перенести всю свою енергію на огляд славних пам’яток амстердамських і намагався відігнати від себе думку про маленького Роббі.
Він на короткий час зайшов до Морського училища й позаздрив хлопцям, що в ньому вчилися. Адже вони мали добре опоряджений бриг (вони на ньому плавали) і спали на койках-гамаках, що погойдувалися над їхніми чемоданами й скриньками. Він зазирнув до Єврейського кварталу, де живуть багаті гранувальники діамантів та убогі лахмітники, що торгують старою одежиною; він нашвидку оглянув усі чотири головні вулиці Амстердама — Принсен-грахт, Кайзерс-грахт, Геерен-грахт та Сінгель. Ці вулиці вигинаються півколом, і перші три тягнуться аж дві милі з гаком. Посеред кожної з них тече канал, а по обох боках його простилається чудова бруківка, облямована величними будівлями. Ряди голих в’язів по берегах каналу кидали від себе сітку тіней на кригу; і скрізь тут було так сліпуче чисто, що Бен не витерпів і сказав Ламбертові, — в нього, мовляв, складається таке враження, що все це не місто, а якась закам’яніла охайність.
На щастя, година тривала така холодна, що не можна було поливати вулиці та мити вікна; коли б не ця перешкода, то наші юні екскурсанти не раз вимокли б до рубця. Мити, підмітати, натирати — то справжня пристрасть голландських господарок; отже, занести бруд до їхніх безмежно чистих господ — означає вчинити мало не злочин. Глибоке презирство чекає скрізь на тих, хто, переступаючи поріг якого будинку, полінується натерти підметки свого взуття так, щоб вони аж блищали; а в деяких місцях відвідувачі повинні навіть скинути свої важкі черевики перед тим, як зайти до господи.
Сер Уїльям Темпл у своїх спогадах «Що трапилося в християнському світі з 1672 до 1679 року» розповідає про якогось поважного суддю, котрий зайшов навідати одну пані в Амстердамі. Кремезна голландка відчинила йому двері й випалила одним духом, що господиня вдома, але що черевики його не вельми чисті. Не мовивши більш ні слова, вона обхопила великим дивом здивованого добродія обома руками, взяла його на оберемок, пронесла через дві кімнати, посадовила на нижній східець і, схопивши пантофлі, що тут стояли, назули їх гостеві на ноги. І тільки після того вона сказала, що господиня її зараз у горішній кімнаті і що він може йти до неї.
Пробігаючи разом з друзями людними вулицями міста, Бен звернув увагу на те, що місцеві городяни мають такий заспаний вигляд, так ліниво посмоктують свої люльки, що здається — збий ти в них з голови капелюха, й вони не тільки не вчинять ніякого опору, а й не поворухнуться. Він не міг повірити, що ці люди колись знімали повстання, які не раз відбувалися в Голландії; він не міг собі уявити, що нинішні амстердамці — це нащадки тих відважних, самовідданих героїв, про яких він читав в історії Голландії.
Линучи по замерзлій поверхні каналу разом з товаришами, Бен розповів ван Моуненові про похоронний бунт, що вибухнув тут, у Амстердамі, в 1696 році, коли жінки та діти вийшли на вулиці разом з чоловіками; жартівні похоронні процесії ходили скрізь по місту: городяни вирішили показати бургомістрові, що вони нізащо не хочуть підлягати новим правилам поховання померлих. Наприкінці вони вже зовсім втратили слухняність і загрожували мало не розтрощити все в місті; тож бургомістрові довелося скасувати постанову, що образила народ.