Ганс спалахнув, помітивши, що очі в Гретель сповнилися сліз.
— Моя сестра не скаржилася на холод; проте сьогодні й справді великий мороз… — і він сумно глянув на Гретель.
— Нічого, — сказала Гретель, — мені часто буває тепло, навіть жарко, коли я бігаю на ковзанах. Ви дуже добрі, юфроу, дякую вам за турботу.
— Ні, ні…— відказала Гільда, дуже невlоволена з себе. — Я нерозважлива, жорстока… але я не мислила лихого. Я тільки хтіла спитати в тебе… я гадала… якщо… — і тут Гільда запнулася остаточно, й замовкла, зовсім зніяковівши перед цими бідно зодягненими дітьми, що тримали себе просто і з гідністю; а вона ж так хотіла стати їм у пригоді!
— В чому ж річ, юфроу? — скрикнув Ганс жваво. — Чи не можу я зробити вам якої послуги?.. Може, щось…
— О ні, ні! — розсміялася Гільда, заспокоївшись. — Я тільки хтіла побалакати з вами про великі змагання. Хочете взяти в них участь? Ви обоє добре бігаєте на ковзанах, а змагатися вільно всім. Кожен може зголоситися і здобути приз.
Гретель сумно глянула на Ганса, який, скинувши шапку, відповів шанобливо:
— Ах, юфроу, коли б нам навіть дозволили брати участь у змаганнях, ми дуже швидко лишилися б позад усіх. Наші ковзани зроблено з міцного дерева, як бачите, — додав він, підіймаючи трохи ногу, — але вони скоро відволожуються, перестають ковзати, ми спотикаємось і часто падаємо.
Очі в Гретель лукаво заблищали: вона мимоволі згадала, як Гансові не пощастило цього ранку, але відразу ж почервоніла й несміливо сказала стиха:
— О ні! Ми не зможемо брати участь у перегонах. Але ж подивитися на змагання нам можна буде, юфроу?
— Звичайно, — відповіла Гільда, лагідно дивлячись на щирі обличчя двох дітей і від серця шкодуючи, що витратила майже всі свої кишенькові гроші, які одержала цього місяця, на мереживо та різні обнови. В неї лишилося тільки вісім квартьє[9], а на них можна було купити щонайбільше —-одну пару ковзанів.
Вона глянула, зітхнувши, на ноги обох дітей, такі різні за розмірами, і запитала:
— Хто з вас двох краще бігає на ковзанах?
— Гретель, — враз відповів Ганс.
— Ганс, — скрикнула Гретель одночасно з братом.
Гільда посміхнулася.
— Я не можу купити вам обом по парі ковзанів; мені бракує грошей навіть і на одну добру пару. Але ось вісім квартьє. Вирішіть самі, — хто з вас має більше шансів виграти приз, і купіть ковзани для того. Шкода, що в мене немає більше грошей на кращі… До побачення! — і, кивнувши головою й посміхнувшись, Гільда віддала гроші збентеженому Гансові й швиденько подалася від них, наміряючись приєднатися до своїх товаришів.
— Юфроу! Юфроу ван Глек! — гукнув Ган.с і кинувся за нею, спотикаючись: він не міг гаразд бігти, — ремінець на одному з його ковзанів уже розв’язався.
Гільда повернулася, притуливши одну руку до очей, щоб захистити їх від сонця, і Гансові здалося, наче вона пливе до нього в повітрі, все ближче й ближче.
— Ми не можемо взяти цих грошей, — промовив Ганс, засапавшись, — хоч і знаємо, що ви дали їх нам від щирого серця.
— Не можете? Чому? — спитала Гільда, червоніючи.
— Тому, — відповів Ганс, вайлувато й незграбно вклоняючись, але кинувши гордий погляд принца на маленьку королівну, — що ми їх не заробили.
Гільда була бистра на розум і кмітлива. Вона помітила гарненький, вирізьблений з дерева ланцюжок на шиї у Гретель.
— Вирізьбіть мені ланцюжок, Гансе, отакий, як у вашої сестри.
— З великою радістю, юфроу. В нас дома є шматок красивого дерева, білого, як слонова кістка; завтра ж ви матимете ланцюжок… — і Ганс знову поважився повернути їй гроші.
— Ні, ні, — сказала Гільда рішуче, — ці гроші — надто мізерна плата за такий чудовий ланцюжок! — і вона помчала як стріла, обганяючи найпрудкіших ковзанярів.
Зніяковілий Ганс довго стежив за нею замисленими очима; він відчував, що сперечатися з нею — марна річ.
— Хай буде так, — промимрив він чи то до себе, чи то звертаючись до своєї вірної тіні, Гретель. — Доведеться мені пильно взятися до діла, не гаячи часу, і, мабуть, посидіти до півночі, якщо мама дозволить мені засвітити свічку; але ланцюжок я мушу докінчити. Ми можемо лишити ці гроші в себе, Гретель.
— Яка мила, яка добра панночка! — скрикнула Гретель, захоплено плескаючи в долоні. — О Гансе! Виходить, недурно ж лелека звила гніздо в нас на даху минулого літа? Пам’ятаєш, як мама сказала, що вона принесе нам щастя, і як мама побивалася, коли Янзоон Кольп ту лелеку застрелив? І мама сказала, що за це його напевне спіткає лихо. А щастя таки всміхнулося нам нарешті! Тепер, Гансе, якщо мама пошле нас завтра до міста, ти зможеш купити ковзани на базарі.