Ганс увесь час сидів, серйозно дивлячись на матір. Він підвівся і запитав майже пошепки:
— А ти хоч раз намагалася?..
Мати зрозуміла його:
— Так, синку, і не раз. Але батько тільки сміється або дивиться на мене так дивно, що в мене навіть зникає бажання запитувати. Минулої зими, коли ти й Гретель занедужали на лихоманку, і в нас майже не було хліба, а я нічого не могла заробити — бо дуже боялася, щоб ви не померли, поки мене не буде вдома, — чого я тільки не робила! Я гладила його по голові й шепотіла йому про гроші лагідно, мов кошеня: «Де вони?.. У кого вони?..» Все марно! Він тільки смикав мене за рукав і бурмотів такі нісенітниці, що аж кров холонула мені в жилах. Під кінець, коли Гретель лежала біліша за сніг, а ти марив у ліжку, я закричала йому — мені здавалося, що він обов’язково почує мене: «Раффе, де наші гроші? Знаєш ти щось про гроші, Раффе? Про гроші в гаманці й панчосі, які лежали у великій скрині!» Але це було все одно, що говорити із каменем… Це було…
Голос матері звучав так дивно, а очі її так палали, що стривожений Ганс поклав їй руку на плече.
— Заспокойся, мамо, — сказав він. — Забудьмо про ці гроші. Я вже дорослий і сильний. Гретель також спритна й працьовита. Незабаром ми знову будемо заможними. Знаєш, мамо, нам з Гретель значно приємніше бачити тебе веселою і радісною, аніж мати все срібло світу… Чи не так, Гретель?
— Мама це знає, — схлипнула дівчинка.
Розділ VI
Сонячні промені
Хвилювання дітей і вразило, і втішило тітоньку Брінкер, адже воно свідчило про їхню любов і відданість. Буває, вродливі пані в знатних будинках раптом усміхнуться так ласкаво, що їхня усмішка осяє все навколо. Але їй далеко до святої материнської усмішки, якою тітонька Брінкер спробувала розрадити своїх бідно вдягнених дітей у вбогому будиночку. Вона пошкодувала, що так багато говорила з ними про своє горе. Трохи підбадьорившись, вона квапливо витерла очі й подивилася на дітей так, як може дивитися тільки мати:
— Отакої! Хороші ж у нас розмови! Ось-ось настане свято Ніколааса! Не дивно, що пряжа коле мені пальці. Слухай, Гретель, візьми цю монетку й, поки Ганс купуватиме ковзани, купи собі вафлю на базарі.
— Мамо, дозволь мені залишитися із тобою вдома, — сказала Гретель, піднявши очі, які блищали від сліз. — Вафлю мені купить Ганс.
— Як хочеш, доню… І от що, Гансе: почекай хвилинку. Ще три ряди — і я закінчу своє плетиво, а ти одержиш пару найкращих панчіх у світі, хоча пряжа й трохи загруба, і продаси їх панчішникові на вулиці Гейрен-Грахт. Виторгуєш три чверті гульдена, якщо добре поторгуєшся. У такий мороз і справді їсти хочеться: купи чотири вафлі. Що ж, відсвяткуємо святого Ніколааса.
Гретель заплескала в долоні:
— От буде добре! Анні Боуман розповідала мені, як бенкетуватимуть сьогодні в заможних будинках. Але нам теж буде весело! Ганс купить собі новенькі ковзани… І вафель поїмо. Ось воно, щастя! Дивись, не розкриши їх, братику Гансе! Якнайкраще загорни, обережно засунь під куртку й застебнися.
Ганс набундючився від усвідомлення власної значущості і поважно відповів:
— Авжеж.
— Мамусю! — закричала Гретель у захваті. — Незабаром тобі доведеться панькатися з батьком, а зараз ти тільки плетеш. Так розкажи нам усе-усе про святого Ніколааса!
Тітонька Брінкер розсміялася, побачивши, що Ганс повісив на місце шапку й приготувався слухати.