На початку вечора всі бавилися разом і розпустувалися так, що здавалося, начебто дідусь відрізняється від найменшого свого онученяти тільки зростом. Більше того, іноді обличчя молодших членів родини на мить осявало урочисте очікування, і вони по-дорослому ставали дедалі серйознішими.
Дух веселощів цілковито панував у будинку. Навіть полум’я танцювало й підстрибувало у начищеному до блиску комині. Дві свічки, що гордовито дивилися на небесне світило, почали підморгувати іншим далеким свічкам у дзеркалах. У кутку зі стелі звисав від дзвінка довгий разок скляного намиста, яке сітками обплітало канат завтовшки з руку. Зазвичай цей шнур висів собі, і його ніхто не помічав; але сьогодні ввечері він увесь виблискував. Його ручка з малинового скла зухвало кидала червоні відблиски на шпалери, забарвлюючи їхні гарні блакитні смуги в пурпуровий колір. Перехожі зупинялися послухати веселий сміх, який линув на вулицю крізь фіранки й віконні рами, потім ішли далі, згадавши, що сьогодні ввечері все село не матиме сну.
І от здійнявся такий галас, що червона хустинка раптом зісковзнула з дідусевого обличчя. Та і яка поважна літня людина змогла б спати під такий гамір! Мейнгеєр ван Глек здивовано дивився на своїх дітей. Навіть найменшенький, і той сміявся до сліз. Настав час братися до справи. Мати нагадала дітям, що, якщо вони хочуть побачити доброго святого Ніколааса, їм треба проспівати ту саму закличну пісеньку, що привела його сюди минулого року.
Маля витріщило оченята і взяло до рота кулачок, коли батько опустив його на підлогу. Незабаром дитина вже сиділа прямо й мило супила брівки на всю компанію. У мереживах і вишивках, у чепчику з блакитних стрічок і китового вуса (маля ще не вийшло з того віку, коли діти раз у раз падають на підлогу), воно здавалося королем усіх малюків на світі.
Інші діти хутенько взяли в руки по гарненькому вербовому кошичку, стали колом і завели повільний хоровод навколо маляти, піднявши очі вгору, бо святий, якого вони зараз збиралися закликати своєю пісенькою, поки що перебував у якихось таємничих сферах. Мати тихенько заграла на роялі; незабаром зазвучали ніжні дитячі голоси, які тремтіли від хвилювання і від цього видавалися ще милішими.
Ось так співали діти, і очі їхні, сповнені страху й нетерплячки, були спрямовані на поліровані двостулкові двері. Аж ось почувся голосний стукіт. Коло миттю розімкнулося. Молодші діти з почуттям і жаху, й захвату пригорнулися до маминих колін. Дідусь нахилився вперед, спершись підборіддям на руку; бабуся зсунула окуляри на чоло; мейнгеєр ван Глек, який сидів біля комина, неквапом вийняв пінкову люльку з рота, а Гільда та інші діти скупчилися в очікуванні навколо нього.
І знову почувся стукіт.
— Увійдіть, — неголосно сказала мати.
Двері повільно відчинилися, і святий Ніколаас у святому вбранні постав перед своїми шанувальниками. Стало так тихо, що було б чути, як падає шпилька! Та скоро святий порушив тишу. Яка таємнича велич звучала в його голосі! Як лагідно він говорив!
— Кареле ван Глек, я радий вітати тебе й твою поважну вроу Катріну, а також твого сина і його добру вроу Анні!.. Діти, я привітаю усіх вас — Ґендріка, Гільду, Броома, Каті, Гейгенса й Лукрецію, і ваших двоюрідних братів і сестер — Вольферта, Дідріха, Мейкен, Вооста й Катрінку!
Відтоді як я востаннє вів з вами бесіду, всі ви, загалом, поводилися добре. Щоправда, минулої осені на Гаарлемському ярмарку Дідріх грубіянив, але він намагався виправитися. Мейкен останнім часом погано вчилася; вона зловживала цукерками і різноманітними ласощами, а от стейверів, щоб роздавати милостиню, клала до скарбнички занадто мало. Сподіваюся, що Дідріх надалі буде ввічливим, чемним хлопчиком, а Мейкен постарається досягти блискучих успіхів у науках. Нехай вона запам’ятає також, що ощадливість — запорука гідного й доброчесного життя. Маленька Каті не раз мучила кішку. Адже святий Ніколаас чує, як кричить кішка, коли її смикають за хвоста. Я вибачу Каті, якщо вона нині твердо затямить, що і найменші безсловесні істоти також мають здатність відчувати, тож їх не можна кривдити.