Але щось в очах Пітера спонукало Карла перенести свій гнів на слабшого, тож він люто налетів на Вооста:
— А ти чого верещиш, тварючко? Кістлявий оселедець, мавпа-коротун із довгим ім’ям замість хвоста!
Кілька хлопчаків, які каталися неподалік, схвальними криками відгукнулися на єхидний дотеп. У Карла, переконаного, що ворогів переможено, трохи покращився настрій. Однак відтепер він вирішив виступати проти Ганса й Гретель лиш тоді, коли поряд не буде Пітера.
У цю хвилину на льоду з’явився друг Пітера — Якоб Поот. Ще не видно було його обличчя, але помилитися було неможливо, бо він був найгладкішим із місцевих хлопчаків.
— А ось і товстун! — вигукнув Карл. — А з ним іще якийсь худорлявий чужинець…
— Ха-ха-ха! Точнісінько як хороша свиняча грудинка, — закричав Людвіг, — прошарок м’яса, прошарок жиру!
— Це двоюрідний брат Якоба, — вставив Воост, радіючи нагоді повідомити новину. — Він англієць. У нього дуже смішне коротеньке ім’я: Бен Добс. Він гостює у них і поїде аж після великих змагань.
Увесь цей час хлопці кружляли, робили оберти, каталися, не припиняючи розмови, спокійно виписуючи на ковзанах хитромудрі фігури. Але тепер вони зупинилися, зіщулившись від морозного вітру, і чекали, поки до них наблизяться Якоб Поот і його супутник.
— Це мій двоюрідний брат, друзі, — сказав Якоб, відсапуючись, — Бенджамін Добс. Він Джон Буль[16] і братиме участь у змаганнях.
Усі обступили новоприбулих, і Бенджамін досить швидко дійшов висновку, що голландці, незважаючи на їхню чудернацьку мову, зовсім непогані.
Правду кажучи, Якоб, представляючи свого двоюрідного брата, вимовив «Пеншамін Допс» і назвав його «Шон Куль». Але я перекладаю всі розмови наших юних друзів і тому вважаю за потрібне відтворювати англійські імена правильно, а не так, як їх вимовляли хлопці.
Спочатку юний Добс почувався ніяково серед приятелів двоюрідного брата. Хоча майже всі вони вивчали англійську і французьку, однак соромилися говорити цими мовами, а Бен, намагаючись говорити голландською, робив багато смішних помилок. Він завчив, що «вроу» значить дружина, а «йа» значить «так», «споорвег» — залізниця, «стоомбот» — пароплав, «опхаальбрюґґен» — розвідні мости, «бейтенплаастен» — дачі, «мейнгеєр» — пан, «твеєґевегт» — двобій, «копер» — мідь, «задель» — сідло, але з цих слів він не міг скласти жодної фрази, так само як не знаходив нагоди скористатися довгим списком фраз, завчених за підручником «Голландські діалоги». Теми цих діалогів були досить цікаві, але хлопчики ніколи їх не зачіпали. Як і той бідолаха, що навчився за підручником Оллендорфа вимовляти бездоганною німецькою: «Чи не бачили ви рудої корови моєї бабусі?» — але, приїхавши до Німеччини, виявив, що йому не випаде нагоди розпитати про цю цікаву тварину, Бен зрозумів, що засвоєна ним книжкова голландська мова, попри всі сподівання, йому не допомагає.
Але спільне катання на ковзанах змітає всі перешкоди, розставлені мовою. Тому незабаром Бен відчув, що він уже близько знайомий з усіма хлопчаками і, коли Якоб (пересипаючи промову французькими й німецькими словами — аби Бенові було зрозуміліше) розповідав про один чудовий проект, який вони розробили, юний англієць уже не соромився час від часу вставляти «йа» або невимушено кивати головою.
Проект був і справді чудовий, до того ж тепер випадала чудова нагода втілити його в життя, адже учнів, як завжди, розпустили на свято аж на чотири дні, щоб зробити генеральне прибирання школи.
Якоб і Бен отримали дозвіл вирушити в тривалу подорож на ковзанах — не куди-небудь, а до самої Гааги, столиці Голландії, а від Брука до неї приблизно п’ятдесят миль.[17]
— Ну, друзі, — додав Якоб, коли розповів про свій проект, — хто з нами?
— Я! Я! — збуджено закричали всі хлопчики.
– І я теж! — насмілився вигукнути маленький Воостенвальберт.
— Ха-ха-ха! — розреготався Якоб, тримаючись за товсті боки й трясучи пухкими щоками. — І ти теж? Такий малюк? Ох, крихітко, ти ж іще носиш подушечки!
Пояснимо, що в Голландії маленькі діти носять на голові під каркасом із китового вуса й стрічок тонкі подушечки, що вберігають від забиття при падінні. День, коли їх перестають носити, є межею між віком немовляти і дитинством. Воост уже кілька років тому досяг цього високого щабля, тож стерпіти Якобових образ не міг.
— Думай, що говориш! — пискнув він. — Краще сам постарайся коли-небудь скинути свої подушки — вони в тебе на всіх частинах тіла!
16
Так жартівливо називають англійців. Прізвисько походить від памфлету Дж. Арбетнета «Історія Джона Буля» (1727) про простакуватого англійського фермера.
17
У цій книзі всі відстані подано в англійських милях (1,6 км). Голландська миля у чотири рази довша.