Ганс глянув на неї. Як справжній голландець, він відчував справжнісінький жах при самому вигляді сліз, та й узагалі будь-якого прояву почуттів, а найбільше боявся дивитися в блакитні очі сестрички, залиті слізьми.
— Зрозумій, — вигукнула Гретель, відчувши, що перевага на її боці, — я буду страшенно засмучена, якщо ти не купиш ковзанів! Мені вони не потрібні, я не така жадібна. Я хочу, щоб ти купив ковзани собі. А коли я підросту, вони знадобляться й мені… Ну ж бо, Гансе, порахуй монети. Чи бачив ти коли-небудь стільки грошей?
Ганс задумливо перебирав монети на долоні. Ніколи в житті йому так не кортіло мати ковзани. Про змагання він чув ще до розмови з Гільдою і по-хлоп’ячому прагнув випробувати свої сили разом із іншими. Він не сумнівався, що на гострих сталевих лезах заввиграшки обжене більшість хлопчиків на каналі. Заперечення Гретель здавалися йому переконливими. З іншого боку, він знав, що їй, такій маленькій, але сильній і вправній, варто лише тиждень потренуватися на справжніх ковзанах, і вона бігатиме краще за Ріхі Корбес або навіть Катрінку Флак… Щойно це спало йому на думку, він прийняв рішення. Якщо Гретель не хоче кофти, вона одержить ковзани.
— Ні, Гретель, — відповів він нарешті, — я можу почекати. Коли-небудь я назбираю грошей і придбаю собі хорошу пару ковзанів. А на ці кошти ти купиш ковзани.
Очі в Гретель засяяли радістю, але вона одразу знову почала сперечатися, хоча вже не так наполегливо:
— Панночка дала гроші тобі, Гансе. Якщо їх візьму я, це буде дуже нечемно з мого боку.
Ганс рішуче труснув головою і рушив уперед, а його сестричка то йшла, то підстрибом бігла за ним, аби не відстати. Вони вже зняли свої дерев’яні полози й поспішали додому — сповістити матері радісну новину.
— Слухай, я знаю, як треба зробити! — раптом весело закричала Гретель. — Купи такі ковзани, які тобі будуть трошки малі, а мені — трошки великі, і ми зможемо кататися по черзі. Буде чудово, правда? — І Гретель знову заплескала в долоні.
Бідний Ганс! Спокуса була великою, але юнак мужньо її переборов:
— Дурниці, Гретель! З більшими ковзанами в тебе нічого не вийде. Ти й на цих спотикалася, як сліпе курча, поки я не обточив кінці. Ні, тобі потрібна паpa саме по нозі, і ти аж до двадцятого маєш використовувати будь-яку слушну нагоду, щоб потренуватися. Моя маленька Гретель завоює приз — срібні ковзани!
При одній думці про таку можливість Гретель не змогла утриматися від захопленого вереску.
— Гансе! Гретель! — почувся знайомий голос.
— Йдемо, мамо!
І вони поспішили додому. Дорогою Ганс увесь час підкидав монети на долоні.
По всій Голландії не знайшлося б такого гордого та щасливого юнака, як Ганс Брінкер, коли наступного дня він стежив очима за сестрою, яка спритно каталася серед ковзанярів, що заполонили надвечір увесь канал. Добра Гільда подарувала їй теплу кофту, а тітонька Брінкер полагодила її порвані черевики. Розчервонівшись від задоволення й зовсім не зважаючи на здивовані погляди, спрямовані на неї, крихітка стрілою носилася туди-сюди, почуваючись так, немов блискучі леза в неї на ногах раптово перетворили всю землю на казкову країну. У її шляхетній душі невпинно звучало: «Ганс, милий добрий Ганс!»
— Бейдендондер! (Клянуся громом!) — вигукнув Пітер ван Хольп, звертаючись до Карла Схуммеля. — Ця крихітка в червоній кофті й залатаній спідниці непогано катається. Гунст! (До дідька!) Можна сказати, що в неї пальці на п’ятах і очі на потилиці! Глянь-но! Ото дасть вона перцю, якщо візьме участь у змаганнях і поб’є Катрінку Флак!
— Тс-с! Не так голосно, — зупинив його Карл, глузливо посміхаючись. — Ця панночка в лахміттях — улюблениця Гільди ван Глек. Ковзани — її подарунок, якщо не помиляюся.
— Он воно як! — вигукнув Пітер, усміхаючись: Гільда була його найкращим другом. — Вона і тут встигла зробити добру справу!
І мейнгеєр ван Хольп, виписавши на кризі подвійну вісімку, а потім величезну букву «Р», зробив стрибок, виписав букву «Г» і покотив без зупинки далі, поки не опинився поруч із Гільдою.
Узявшись за руки, вони каталися разом, спочатку сміючись, потім спокійно стиха розмовляючи.
Як не дивно, Пітер ван Хольп незабаром зробив несподіваний висновок, що в його сестрички неодмінно має бути точнісінько такий дерев’яний ланцюжок, як у Гільди.