Ганс аж спалахнув, помітивши сльози на очах у Гретель.
— Моя сестра не скаржилася на холод, але зараз і справді зимно… — глянув він зі смутком на сестру.
— Нічого, — сказала Гретель. — Коли я катаюсь, мені тепло, навіть спекотно… Дякую вам за турботу, ви дуже чуйні, юфроу!
— Ні-ні! — заперечила Гільда, дуже незадоволена собою. — Я необережна, жорстока, але я сказала не зі зла. Я тільки хотіла запитати тебе… Тобто… Якщо…
І Гільда затнулася, тільки-но почавши говорити про те, заради чого прибігла сюди. Їй стало ніяково перед цими бідно вдягненими, але сповненими гідності дітьми, хоча вона просто хотіла приділити їм увагу.
— То в чім річ, юфроу? — вигукнув Ганс. — Чим я можу вам прислужитися? Щось…
— О ні, ні! — розсміялася Гільда, опанувавши зніяковілість. — Я тільки хотіла поговорити з вами про наші великі змагання. Хочете взяти участь? Ви обоє чудово бігаєте на ковзанах, а платити за участь не треба. Будь-хто може записатися й отримати приз.
Гретель сумно поглянула на Ганса, а він зірвав шапку й шанобливо відповів:
— Ні, юфроу, якби навіть ми й записалися, то незабаром відстали б від інших. Погляньте, наші ковзани з твердого дерева, — він підняв ногу, — але швидко мокнуть, липнуть до криги, і ми спотикаємося.
Очі в Гретель заіскрилися смішком: вона згадала про ранкову Гансову невдачу, але одразу почервоніла й сором’язливо пролепетала:
— Ні-ні, ми не зможемо взяти участі. Але ж нам можна буде подивитися на змагання, юфроу?
— Звичайно, — відповіла Гільда, ласкаво дивлячись на серйозні обличчя брата й сестри і від щирого серця шкодуючи, що витратила майже всі свої кишенькові гроші, отримані цього місяця, на мережива й обновки. У неї залишилося тільки вісім квартьє [10], а їх вистачило б на купівлю хіба що однієї пари ковзанів.
Глянувши на ноги брата й сестри, такі різні за розмірами, вона запитала:
— Хто з вас краще катається?
— Гретель, — блискавично відповів Ганс.
— Ганс, — тієї ж миті сказала Гретель.
Гільда усміхнулася:
— Я не можу купити вам обом по парі ковзанів або навіть хоча б одну нову пару, але от вам вісім квартьє. Вирішуйте самі, у кого більше шансів перемогти на змаганнях — тому й купите ковзани. Шкода, що в мене бракує грошей на кращі… До побачення!
І, тицьнувши схвильованому Гансові гроші, Гільда всміхнулася, кивнула й швидко поковзала наздоганяти товаришів.
— Юфроу! Юфроу ван Глек! — голосно покликав Ганс, незграбно шкутильгаючи за нею (ремінець на його ковзанах розв’язався).
Гільда повернулася, приклавши руку до очей, щоб захистити їх від сонця, і Гансу видалось, начебто вона пливе до нього по повітрю, все ближче, ближче…
— Ми не можемо взяти ці гроші, — відхекуючись, пробурмотів Ганс, — хоч і знаємо, що ви дали їх від щирого серця.
— Чому ж? — запитала Гільда, заливаючись рум’янцем.
— Тому, — відповів Ганс, кланяючись, наче блазень, але спрямувавши гордий погляд принца на високу, струнку дівчинку, — що ми їх не заробили.
Але Гільда не розгубилась. Вона ще раніше помітила на шиї в Гретель гарний дерев’яний ланцюжок.
— Виріжте мені ланцюжок, Гансе. Такий, як у вашої сестри.
— Це я зроблю з радістю, юфроу. У нас вдома є шматок тюльпанового дерева: воно гарне, ніби слонова кістка. Завтра ви отримаєте своє замовлення.
І він поквапом спробував повернути гроші Гільді.
— Та ні, ні! — рішуче заперечила Гільда, — Ці гроші — незначна плата за такий ланцюжок!
І вона поковзала, легко обганяючи навіть найшвидших ковзанярів.
Ганс довго здивовано дивився їй услід, відчуваючи, що сперечатися із Гільдою марно.
— Нехай так, — пробурмотів він чи то про себе, чи то звертаючись до своєї вірної тіні — Гретель. — Значить, мені слід старанно попрацювати, не гаючи ані хвилини. Мабуть, сидітиму до опівночі, якщо тільки мама не заборонить палити свічку, але роботу завершу… Гроші можна залишити в себе, Гретель.
— Ну й мила дівчина! — вигукнула Гретель, захоплено плескаючи в долоні. — Слухай, Гансе, виходить, лелека недаремно звив гніздо в нас на даху минулого літа! Пам’ятаєш, як мама сказала, що він принесе нам щастя, і як вона плакала, коли Янсзон Кольп застрелив його? І вона сказала, що Янсзону це принесе біду. І от щастя до нас нарешті прийшло! Тепер, Гансе, якщо мама пошле нас завтра до міста, ти зможеш купити ковзани на базарі.
Ганс похитав головою:
— Панночка дала нам грошей на ковзани, але якщо я зароблю їх, Гретель, вони підуть на вовну. Тобі потрібна тепла кофта.
— О! — вигукнула Гретель у непідробному розпачі. — Не купити ковзанів! Звісно, я мерзну, але не так уже й часто. Мама завжди каже, що в жилах дітей-бідняків кров струмує угору й униз, наспівуючи: «Я повинна їх зігріти! Я повинна їх зігріти!..» О Гансе, — вела вона далі, ледь не схлипуючи, — Не кажи, що ти не купиш ковзанів, бо я заплачу… І взагалі, я хочумерзнути… Тобто мені, правда, дуже тепло…
Ганс глянув на неї. Як справжній голландець, він відчував справжнісінький жах при самому вигляді сліз, та й узагалі будь-якого прояву почуттів, а найбільше боявся дивитися в блакитні очі сестрички, залиті слізьми.
— Зрозумій, — вигукнула Гретель, відчувши, що перевага на її боці, — я буду страшенно засмучена, якщо ти не купиш ковзанів! Мені вони не потрібні, я не така жадібна. Я хочу, щоб ти купив ковзани собі. А коли я підросту, вони знадобляться й мені… Ну ж бо, Гансе, порахуй монети. Чи бачив ти коли-небудь стільки грошей?
Ганс задумливо перебирав монети на долоні. Ніколи в житті йому так не кортіло мати ковзани. Про змагання він чув ще до розмови з Гільдою і по-хлоп’ячому прагнув випробувати свої сили разом із іншими. Він не сумнівався, що на гострих сталевих лезах заввиграшки обжене більшість хлопчиків на каналі. Заперечення Гретель здавалися йому переконливими. З іншого боку, він знав, що їй, такій маленькій, але сильній і вправній, варто лише тиждень потренуватися на справжніх ковзанах, і вона бігатиме краще за Ріхі Корбес або навіть Катрінку Флак… Щойно це спало йому на думку, він прийняв рішення. Якщо Гретель не хоче кофти, вона одержить ковзани.
— Ні, Гретель, — відповів він нарешті, — я можу почекати. Коли-небудь я назбираю грошей і придбаю собі хорошу пару ковзанів. А на ці кошти тикупиш ковзани.
Очі в Гретель засяяли радістю, але вона одразу знову почала сперечатися, хоча вже не так наполегливо:
— Панночка дала гроші тобі, Гансе. Якщо їх візьму я, це буде дуже нечемно з мого боку.
Ганс рішуче труснув головою і рушив уперед, а його сестричка то йшла, то підстрибом бігла за ним, аби не відстати. Вони вже зняли свої дерев’яні полози й поспішали додому — сповістити матері радісну новину.
— Слухай, я знаю, як треба зробити! — раптом весело закричала Гретель. — Купи такі ковзани, які тобі будуть трошки малі, а мені — трошки великі, і ми зможемо кататися по черзі. Буде чудово, правда? — І Гретель знову заплескала в долоні.
Бідний Ганс! Спокуса була великою, але юнак мужньо її переборов:
— Дурниці, Гретель! З більшими ковзанами в тебе нічого не вийде. Ти й на цих спотикалася, як сліпе курча, поки я не обточив кінці. Ні, тобі потрібна паpa саме по нозі, і ти аж до двадцятого маєш використовувати будь-яку слушну нагоду, щоб потренуватися. Моя маленька Гретель завоює приз — срібні ковзани!
При одній думці про таку можливість Гретель не змогла утриматися від захопленого вереску.
— Гансе! Гретель! — почувся знайомий голос.
— Йдемо, мамо!
І вони поспішили додому. Дорогою Ганс увесь час підкидав монети на долоні.