Коли Фабіян Ноннеґре прибув «за відомою йому адресою», з’ясувалося, що його вчитель, духовний отець і старший товариш професор природничих наук Мішель-Луї де Колюн помирає.
— Вчителю! — кинувся Фабіян до ліжка, на якому лежав жовто-зелений із гострим, як революційний багнет, носом професор. Але той жестом зупинив його на півдорозі і вказав на групу людей, що стояли в темному кутку спальні.
— Тримай себе гідно, брате Фабіяне, — прошерхотів професор, — тут не прощання з умираючим, тут засідання Верховного Капітулу нашого ордену.
Фабіян придивився до присутніх, справді, це були, крім доктора Жозефа-Іґнаса Ґільйотена, незнайомі йому люди, проте з того, як вони трималися, ставало зрозумілим, що це вельми значні особи.
— Брате Фабіяне, — підвівшись на подушках, урочисто почав професор де Колюн, — час не жде, будь-якої миті я можу розпочати здійснювати Великий Перехід, тож не буду тебе обтяжувати процедурою знайомства з високодостойними членами Верховного Капітулу, повір, що це ліпші люди видимого світу. Перейдемо до основного. Краще тобі сісти, брате Фабіяне.
Студент сів на стілець, спиною до стіни, а обличчям до своїх колеґ по Ордену.
— А тепер, брате, я передаю слово Великому маґусу Верховного Капітулу Ордену його високознаности доктору Адаму Шварцгаупту. Слухай і знай, брате.
З групи осіб вийшов один весь у чорному, сів навпроти Фабіяна, причому решта теж розсілися, хто де міг, і з сильним німецьким акцентом розпочав:
— Як адептус юніор ти, брате Фабіяне, ще небагато знаєш із сакральних таємниць Ордену — на все свій час і порядок. Але сталася екстрема, і ти, брате, змушений форсувати свій шлях до досконалости. Радше ми змушені допомогти тобі алярмово подолати кілька щаблів пізнання. Отже, ти, брате, маєш знати, що духовна твердиня нашого Ордену у видимому світі позначена матеріяльними предметами, суть — символами або ж реліквіями. Кожен з цих артефактів відіграв свою роль у людській історії, збагатився певною порцією енергії і тепер служить справі Великого Знання. Кожну з цих реліквій охороняє спеціяльний, обраний Верховним Капітулом, хоронитель. Таким є і твій учитель і товариш професор де Колюн. Довгими роками він надійно провадив свою місію з охорони довіреної йому реліквії, але ніщо матеріяльне не вічне, тож тіло брата де Колюна втомилося і він почав готувати Великий Перехід. Одночасно постало питання про його наступника, тобто нового хоронителя реліквії. Брат де Колюн вказав на тебе, брате Фабіяне.
Студент мивоволі щасливо усміхнувся. Професор де Колюн це помітив, зустрівся поглядом з доктором Шварцгауптом і осудливо похитав головою. Фабіян, все це завваживши, густо почервонів і опустив голову.
— Користуючись моментом, — сказав Шварцгаупт, — хочу застрегти тебе, брате, від однієї із найнебезпечніших вад мудрої людини, а саме — марнославства. Ніколи не шукай поцінування у смертних, бо вони завжди твою високу гру сприйматимуть за базарні циркові вистави, знання — за брехунство, а силу — за чаклунство. Ти ж знаєш, чим закінчили ці два великі ковтачі вогню, перетворювачі води у вино, збільшувачі діамантів, так звані графи Сен-Жермен і Каліостро?!
— Знаю, — прошепотів Фабіян, — я все зрозумів.
— Це добре, — посміхнувся Шварцгаупт, — отже, високодостойний де Колюн обрав тебе. Ти згоден?
— Згоден, — відповів Фабіян.
— Чи зможеш?
— Зможу.
— А чи готовий?
— Готовий.
— Добре, — Шварцгаупт підвівся зі стільця, — відтоді, як ти офіційно станеш хоронителем реліквії, твоє життя кардинально зміниться. Ти не зможеш…
— Брате Шварцгаупте, — професор де Колюн із зусиллям підвів висохлу руку.
— Що, брате?
— Я би тебе просив інструктування нового хоронителя відкласти на потім, а негайно приступити до процедури передачі, бо останній уже пісок у клепсидрі мого матеріяльного життя.
— Гаразд, — доктор Шварцгаупт пожвавішав, — я попрошу доктора Ґільйотена допомогти. Внеси реліквію.
Доктор Ґільйотен вийшов у суміжну кімнату, що правила за кабінет умираючому професору і повернувся, несучи в руках оббиту позеленілою бронзою скриньку чорного африканського дерева.
— Поклади ось тут, брате. Дякую.
Адам Шварцгаупт підійшов до столика, відчинив скриньку, вийняв сувій перґаменту. Доктор Ґільйотен тим часом розклав на столику письмове приладдя.
— Підійди, брате Фабіяне, і познайомся з реліквією.
Коли Фабіян збагнув, який предмет він має до кінця свого життя охороняти, доктор Шварцгаупт спитав його:
— Якою мовою з прийнятих у нашому Ордені як робочі ти, брате Фабіяне, хотів би зробити запис?