Українці такого лобі, як євреї у Франції, не мали, але у них був сенатор Володимир Залозецький, який разом з Юрієм Сербинюком засідав у Конґресі національних меншин при Лізі Націй. Отож доктор Залозецький один проводив роботу в обороні національних прав українців Румунії, рівну за впливом кільком закордонним єврейським організаціям. Він навіть привозив у Чернівці голову Конґресу національних меншин екс-прем’єр-міністра Норвегії, політика і журналіста Мовінкеля. І на підтвердження того, що українці в Румунії — повноцінна нація зі своєю розвиненою літературою, водив норвежця до Ольги Кобилянської. Згодом і сам Володимир Залозецький став головою Конґресу національних меншин при Лізі Націй, але в моду ввійшов тоталітаризм, і ця організація втратила будь-який вплив.
Чернівецька кримінальна поліція мала купу роботи, але вправні енерґійні фортунні детективи Кароль Штефанчук і Гельмут Гартль знаходили час для особистого життя. А воно, їхнє парубоцьке, останнім часом геть зосередилося на гарній панні на ім’я Марія Видатга. Відтоді, як у Чернівці прибув її дідусь — пан Пантелеймон, що переніс свою ювелірну справу через Атени з Відня, детективи взяли цю родину під свою опіку. Спочатку вони допомогли панови Пантелеймону відшукати зручне приміщення на Панській вулиці для крамниці, потім привели найкращого у Чернівцях коваля, аби викував гарні й водночас надійні розсувні ґрати на вітрину, а затим допомогли встановити найновішу систему сиґналізації. Пан Пантелеймон, худорлявий сімдесятирічний дідуган зі шляхетною сивою еспаньйолкою, не міг натішитися своїми добровільними помічниками, та Марія, його примхлива онука, ставилася до цих поліційних офіцерів чемно, приязно, ввічливо, але тримала дистанцію і ніколи не оминала нагоди нагадати детективам про холоднуватий бар’єр у відносинах між нею і ними. Кароль і Гельмут, не зізнаючись ні один одному, ні самі собі, усвідомлювали, що влипають у якесь нагле кохання, як вугристі гімназисти, потайки починали страждати, але зовні виглядали веселими, безтурботними, легковажними хлопцями, що суто по-дружньому, гостинно і великодушно, цілком безкорисливо допомагають гарній дівчині та її достойному дідусеви облаштуватися у їхньому чудовому місті. Чи треба говорити, що коли відкрилася ювелірна крамниця пана Пантелеймона під назвою «Хризофілія», Кароль і Гельмут стали першими покупцями. Вони придбали по золотому портсигару, по золотому швайцарському годиннику, по шпильці з діамантом для краватки, такими ж запонками і по два золоті перстені з рубінами і смарагдами, витративши таким чином усі свої заощадження і залізши в тяжкі борги. Зате Марія Видатга, що допомагала найнятому жидови-продавцеви у крамниці як консультант, стала більш прихильною до таких активних покупців і погодилася, щоби раз на тиждень панове офіцери возили її вечеряти у найдорожчий ресторан. А навзаєм, теж раз на тиждень, панна Марія запрошувала хлопців на вечірній чай до свого помешкання над ювелірною крамницею. Пан Пантелеймон теж долучався до цього чаювання — приносив пляшку коштовного «мартелю» або «енессі», випивав з хлопцями чарку і відкланювався, аби «не тиснути на молодих людей вагою дев’ятнадцятого століття…». Отож у трикутнику Кароль — Марія — Гельмут встановилася сяка-така гармонія: дівчина ретельно стежила, аби нікому не було віддано найменшої переваги, а хлопців теж це до часу влаштовувало, хоча кожен сподівався, що рано чи пізно саме він (Кароль/Гельмут) стане єдиним. Зрозуміло, що якби на Маріїному обрії з’явився якийсь третій кавалер, то Кароль з Гельмутом його би не вагаючись покалічили. Все було би добре, коли б детективів-життєлюбів не вдарила тяжка фінансова скрута. Покупки в «Хризофілії» і дорогі ресторани, куди вони водили Марію, зробили їх банкрутами. Вони вже вибрали платню за три місяці наперед — більше квестура не давала, понабирали у борг, де лише можна, а — далі? Прибутків якихось не планувалося, тому Кароль і Гельмут потайки один від одного почали спродувати, втрачаючи до десяти відсотків, придбані у «Хризофілії» золоті речі іншому ювелірови. За кілька місяців вони уже ходили без годинників і перстенів, рукави сорочок зашпінкували на ґудзики, а контрабандні цигарки «Герцеговіна флор» курили просто з картонних пуделок. Зате борги було ліквідовано і з’явилися гроші на ресторани. Марія, звісна річ, завважила таку пауперизацію своїх кавалерів, але зробила вигляд, ніби нічого не помічає — справді, вони ж бо просто друзі, тож Марія не мусить прискіпливо розглядати, як вони вбрані і скільки на них золотого.