Офелія знаходить місток, дотримуючись вказівників, буквально. На сірих металевих стінах, одна на одній, кривими колонами наклеєні червоні наклейки зі стрілками напрямку BRIDGE англійською, китайською, російською та японською мовами.
Червоні літери на білому тлі відповідають логотипу Монтроуз, який також наклеєний скрізь, де можна. Теоретично це абстрактне зображення гори з трояндою перед нею — великий трикутник позаду меншого перевернутого трикутника з пунктирною лінією, що представляє стебло.
Щоразу, коли Офелія дивиться на логотип, вона бачить лише маленький трикутник, який мочиться на більший. Напевне, добре, що тест Роршаха більше не вважається корисним інструментом.
Чим ближче вона наближається до мостика, тим тихішим стає гул двигунів. Шум голосів здіймається нерівними хвилями вдалині. Напруження проймає її дугою, спонукаючи її поспішати, але вона тримає свої кроки зваженими, рівними. Вона не кинеться поспішно вперед, не за наказом Северина.
Коридор, у якому вона перебуває, зрештою приводить до порогу мостика, відкриваючи відносно компактну кімнату. Чотири м’які обертові крісла — три з них наразі зайняті — розташовані поміж рядів і настінних панелей сенсорних екранів і дисплеїв. Повітря, трохи тепліше, нагріте обладнанням усередині, охоплює її на порозі. Цифри та коди блимають на різних екранах, супроводжуються тихими звуковими сигналами та попередженнями, але нічого, що кричить «Небезпека!» І це добре, тому що вона не матиме жодного уявлення про те, як реагувати, якщо десь не буде великої червоної кнопки АВАРІЙНА СИТУАЦІЯ.
Краї крісел потерті від використання, підлога подряпана та вичовгана — це явно робочий корабель, — але це охайне місце, вільне від відволікань. Таке відчуття, що Северин на роботі. Фізично це не вражаюча кімната, але, тим не менш, атмосфера лякаюча, і Офелія відчуває тиск, наче якесь силове поле, на краю кімнати, нагадує, що їй тут не місце.
Через місток, на дальній стіні, у великому оглядовому вікні висить Лірія 393-C, крижана куля, що повільно обертається на заспокійливому чорному тлі космосу. Жорстокі погодні шторми вирують в атмосфері, приховуючи більшу частину поверхні, включаючи зубчасті чорні залишки стародавніх нелюдських міст, що стирчать зі снігу.
Лірія 393-С - одна з кількох десятків планет, на яких люди знайшли ознаки колишнього розумного життя. Це робить ці планети особливо цінними, але радше через їхню дивовижність, право хвалитися ними, ніж через щось інше. Ці цивілізації настільки старі, що від них мало що залишилося. Незважаючи на те, у що змушує вірити популярний конспірологічний серіал, люди - Земля та її колонії - все ще залишаються єдиними гравцями в місті.
Праворуч від Офелії, найближче до неї, у крісло всілася боком жінка, клацаючи по екрану на своєму зап’ясті. Її ноги звисають з підлокітника, стопи рухаються від надлишку нервової енергії. Її темне волосся зібране на маківці, поголений підріз пофарбований у яскраво-синій колір. Кейт Вейкфілд.
Темні обсидіанові зірки пронизують обидві мочки її вух і рухаються вгору вигнутою лінією по хрящах. Ах. Вона колекціонер.
У Офелії були пацієнти, які щось колекціонували. Один пірсинг на кожну планету, яку вони відвідали/вижили. Щось на зразок нової версії «шрами розповідають історію», і переможець отримує все. Кейт може бути в групі конкурентів або ні. Деякі роблять це просто для себе. Проте на її правому вусі є яскраво-червона плямка, шкіра заживає там, де був видалений пірсинг. Офелії цікаво, чи це з останньої місії, тієї, де померла Ава.
Відчувши на собі погляд Офелії, Кейт піднімає погляд від свого комунікатора. Її рот злегка відкривається, потім вона повільно випрямляється, опускаючи ноги на підлогу.
Кейт впізнає її. Не дивно. Офелія набирає сили, готуючись до шквалу запитань чи хвилі ненависті. Відомо, що і її сім’я, і її кар’єра викликають… потужну реакцію.
Але помовчавши секунду, Кейт просто киває. «Доктор».
«Привіт… Кейт, так?» Ніколи не припускай. Навіть якщо ви праві, ви не хочете бути офіційним придурком, спійманим на запам’ятовуванні кадрових справ. (Навіть якщо це справді те, що ви зробили.)
“Це я.” Кейт виглядає… полегшено, побачивши її, вона навіть задоволена, що особисте знайомство має протилежний ефект, якого можна було очікувати.
“Доктор Офелія Брей. Можете називати мене Офелія». Настороженість трохи забарвлює тон її відповіді. Ніхто ніколи не буде просто щасливим познайомитися з Офелією просто так. Але, напевне, це більше говорить про неї, ніж про Кейт.
Почувши їхні голоси, пілот розвертається до них на своєму місці на передньому сидінні. Його коротко підстрижене темне волосся та гладка коричнева шкіра підкреслюють яскраво-зелені очі, які підозріло мружаться. Його погляд ковзає по Офелії з ніг до голови, але він нічого не каже.