Тож сьогодні вона вперше зустрінеться з ними. Припустимо, що хтось колись прийде відкрити її танк.
“Привіт?” — кричить Офелія, здригаючись, коли її голос миттєво відбивається від кришки бака, здається, удвічі голосніше. «Хтось тут є?»
Цілком можливо, що це жарт. Команди R&E відомі тим, що знущаються над новими членами. Але здається дивним, що вони спробують це з нею, у кращому випадку тимчасовим доповненням до групи. Крім того, ця конкретна команда оплакує втрату одного зі своїх. Важко уявити витівку, яка вписується в таку динаміку.
Звичайно, це також може бути повідомлення: ми не хочемо, щоб ви були тут, і ми подбаємо про те, щоб ви це знали. Але якби це було так, можна було б подумати, що хтось був би поруч, щоб переконатися, що вона отримала це повідомлення.
Вона на мить затримує дихання, щоб послухати звуки, але не чути приглушеного хихикання чи човгання ногами… просто тиша.
Перший глибокий приступ страху лунає в ній, як дзвін зловісної тривоги. “Нова” щось зіпсувала? З холодним сном трапляються помилки, прорахунки. Рідко, але все таки.
Або вона десь на складі, і зберігається, поки дядько не вирішить, що з нею робити?
З цією думкою її колишня паніка повертається, гостріша, ніж раніше. Вона б’ється об ремені, що утримують її на місці. “Витягніть мене звідси!” — кричить вона, не звертаючи уваги на відлуння її голосу. «Негайно!» Холодний піт, який не має нічого спільного з її внутрішньою температурою чи налаштуванням розморожування на її баку, осідає на її шкірі. Колюче оніміння повертається до рук і ніг.
Застрягнути тут назавжди. Скільки часу потрібно, щоб померти? Відчути, як спрага зморщує її нутро? Або їй спочатку не вистачить повітря?
Її дихання коротшає, легені стискаються, а запаморочення посилає яскраво-білі іскри в її очах.
Лише тоді, коли її розум перебирає сценарії смерті, крихітній раціональній частині її мозку вдається пробитися наверх. Екстрений випуск. Кожен танк має такий. Рей згадав про це у своєму огляді того ранку в Nova. Офелія навіть підписала електронний пакет, який включав ознайомлення зі схемою важеля розблокування та де його знайти — з окремим рядком на цій сторінці, щоб вона відзначила своє розуміння. (Тому не можна звинувачувати Нову, якщо вона задихнеться на місці. Такою була ідея, якщо не витрачати багато слів.)
Офелія звивається в обмеженому просторі свого акваріума, поки намагається підняти праву руку з того місця, де вона лежить біля стегна. Він має бути десь тут, на нижній стороні кришки бака.
Шукай, давай.
Кінчики її пальців шарпаються в поглибленні, торкаються важеля й зісковзують, коли вона вперше намагається потягнути. Однак наступного разу їй вдається смикнути виступ на себе.
Відповідь миттєва. Ремені навколо її плечей і ніг миттєво втягуються в бокові стінки, хльостаючи по її шкірі таким чином, що могли б залишити опіки від тертя, якби не біогель, а відкидна кришка резервуара миттєво звільняється від пориву повітря, утворюючи отвір з правого боку.
Але у неї немає часу святкувати або відчути більше, ніж секунду полегшення. Звільнене від обмежень, її все ще слабке тіло підкоряється сильнішій силі тяжіння, нахиляється вперед і вислизає з резервуара, перш ніж вона встигає за щось схопитися. Вона незграбною купою приземляється на гладку підлогу з мокрим чмоканням.
Ошелешена, вона секунду лежить, притулившись щокою до холодної поверхні підлоги. Тоді вона змушує свої хиткі руки співпрацювати, спираючись на долоні, щоб краще роздивитися.
Увімкнуте автоматичне верхнє освітлення, яскраве і біле, від якого ріже очі. Купа пластикових рушників з логотипом Nova лежить на металевій лавці, пригвинченій до підлоги перед нею. Позаду цього ряд із десяти шафок, на шести з яких, здається, є ярлики, але зараз вона не може прочитати їх, навіть примружившись. Маленький круглий отвір на дальній стіні, не більший за її голову, пропонує бульбашковий вид на темряву простору за ним.
Отже вона на кораблі, Resilience. І це кімната для холодного сну. Вона саме там, де повинна бути.
За полегшенням миттєво настає збентеження, як уві сні, коли ви прийшли на іспит — або перший день на новій роботі — лише щоб виявити, що ви повністю оголені, а люди витріщаються на вас.
Тільки це реальність.
Вона сідає, її м’язи й суглоби протестують, інстинктивно схрещуючи руки на собі.
Але на відміну від кошмару, тут немає нікого, щоб стати свідком її приниження.
Двоє дверних отворів по обидва боки від шафок, обидва відкриті й порожні, ведуть до того, що здається коридором.