Поліз униз, до буфету, і там методично й уперто жував бутерброди.
VII
По обіді Рухляк з Крамаренком прийшли до спільної каюти і здивовано помітили, що біля дами упадав надзвичайно гладкий чолов'яга явно непманського вигляду.
– Я теж люблю розважатися, – мрійно крякав він. – До жаху люблю. І щоб на столі, знаєте, хризантеми, демісек[8], старий херес «Азвин Азертиджарет»»[9]. Хо-хо-хо!.. До чортиків люблю!
Хлопчисько, єдиний німий свідок цієї сцени, тупо жував яблуко.
– Лимонадцю б випити на палубі, – запропонував гладкий чолов'яга. – А ти, Колю, піди купи собі той... як його?.. Ну, чого-небудь там... шоколаду, чи що, Ось маєш карбованець.
– Мр-р-сі.
Приятелі шмигнули в якийсь коридорчик, пропустили їх наверх і довго сумно похитували головами.
– Осоромився наш Дубинський.
– А справді. Дивись, якийсь уламок знищеної безповоротно буржуазії зумів її причарувати.
– Ех, Дубинський, Дубинський! Ти знаєш, Васю, я навіть ревную. Гірко мені за товариша. А тобі?
– Єсть трохи, – відгукнувся Рухляк. – Ходім нагору, подивимось.
Товстун закохано дивився на незнайому жінку і повчав:
– Така ви ще молода, вам не можна журитися. Жити треба. А то що ж буде потім, коли ви зараз, маючи двадцять чотири роки...
Жінка раптом дзвінко й довірливо зареготала:
– Заміж мені треба!
Обличчя приятелям пересмикнулися.
– А то ще єсть анекдот, – почули вони за хвилину голос безтурботного непмана. – Яка різниця між кіно, радіо та фінінспектором?
Невідомо звідки, з пекла виліз Дубинський:
– Крамаренко, дай карбованця. У мене тільки полтинник лишився.
– Щиро вітаю, – образився Крамаренко. – А решта?
– Хлопчикові... її синкові... – зашелестів Дубинський. – Шоколад купляв, те та се...
– Йолоп! Вона незаміжня.
– Що-о?..
– Петю, скоро купиш шоколаду? – простодушно спитав нетерплячий хлопчисько.
– Іди геть, чортеня, поки я тобі вуха не поодривав! – заверещав Дубинський. – Паршивець ти нещасний! Жере шоколад, як бегемот!
Хлопчик гірко кувікнув, засопів і засунув палець у ніс.
– Я про неї вірші написав, – інтимно звернувся Дубинський до приятелів.
І він задекламував могутнім голосом тріскучий вірш. Кінчався він так:
Хай грім,
Грім ери тебе укриє,
Моя далека
Блакитна мріє!
– Паршиві вірші, – серйозно сказав хлопчисько, бажаючи, очевидно, дошкулити кривднику.
Дубинський дав своєму недавньому приятелеві стусана; той заревів на цілий пароплав. За покривдженого оступилася дама й новий її знайомий, потім у справу встряла стороння публіка – і Дубинського прилюдно вилаяли «жорстоким, безсердечним катюгою».
Катюга довго хмурився, сопів і скреготів зубами.
– Я йду спати, – несподівано бовкнув він. – Завтра рано вставати.
І пішов.
♦
А Рухляк з Крамаренком об одинадцятій годині вечора спостерігали цікаву сценку: з каюти прекрасної дами виліз гладкий непман без комірця й похмуро пробурмотів:
– П'ятдесят або п'ятдесят п'ять... Ач яка! І оком не поведе...
– Стане вона для такого старого чорта ще й оком водити, – долинув із пітьми Крамаренків голос.
Непман присів і прилип до стінки.
VIII
Дубинський прокинувсь о шостій годині ранку, вдягся, сів на порозі біля каюти незнайомки і почав чекати.
– Не обдуриш! – злісно шкварчав він на адресу непмана. – Я перший з нею забалакаю. Я їй зніму полуду з очей. Я їй поясню, що ти за один!
♦
– Хр-р-р – пр-р-р... Хр-р-р – пр-р-р...
♦
Прокинувшись за дві години, він глянув угору і побачив навколо обурені фігури: незнайомки, непмана й тубільного буфетника.
– Очень даже стидно, – презирливо кинув йому навздогін буфетник. – Нап'ються, а потім тольки даму компліментірують.
Дама, втираючи сльози напаханою хустинкою, запевняла, що вона навіть не знайома «з цим юнаком».
Ранком непман знову щільно прилип до незнайомки, а Дубинський, виступаючи павичем, розчулено декламував:
Їж ананаси, рябчика жуй, –
День твій останній надходить, буржуй
– А то ще є анекдот, – розійшовся непман. – Один чоловік зустрів на полюванні свого друга, зрадів і запропонував йому піти до себе на дачу пообідати. От і пішли вони. Хазяїн приготував гостеві ванну, а сам кудись пішов. Гість скупався, і тільки-но натягнув на голову сорочку, аж гульк! – чує чиїсь дрібненькі кроки. Він так і закам'янів з сорочкою на голові. Вбігає невідома прегарна молода дамочка, очевидно хазяїнова жінка, ляскає його ніжною ручкою нижче спини і починає щебетати:
9
Азвин – Азербайджанський державний винно-спиртовий трест. «Азертиджарет» – одне з підприємств тресту Азвин.