– Так-так! – кричав Кучма. – Я йому покажу, де раки зимують.
– Не йому, а їм, – поправив я.
– Йому.
– Їм.
– Йому!
– Та кому ж це «Йому», чор-рт?
– Та цьому ж фруктові.
– Якому фруктові?
– Та тому ж, що відняв у мене мого годинника. Поки я, розумієте, жив у сінях, якийсь чорт примітив мого годинника й поселився в ньому. Я доводжу цьому загнибіді, що він незаконно захопив чужу житлоплощу, а він мене посилає к чортовій матері. Довго я вагався, ну зараз рішився. Годі, іду в суд. Я доведу, чорт забирай, що шофер Кучма вміє завоювати своє право!
Він рвучко кинувся до дверей. Але там зупинився, тихенько повернувся до мене й несміливо зашепотів мені на вухо:
– Слухайте: ви іноді, я знаю, пишете маленькі оповідання про мої пригоди... Так от... я хочу вас попрохати... Не пишіть, будь ласка, про цю історію. А то Ляля й Оля неодмінно ж прочитають – можуть іще на мене образитись. Я ж не звір який-небудь і не куркуль... Понімать нада... До побачення.
І він зник.
А я довго ще сидів у кав'ярні – охоплений обуренням і... восторгом.
(1929)
_______________________
Примітка
Книжка Леоніда Чернова (Малошийченка) «Станція Знам`янка» видана 1930-го року видавництвом ДВУ, Харків-Одеса. Передрукована у виданні: Леонід Чернов (Малошийченко), «Чудаки прикрашають світ». Київ. «Темпора» 2021. Тут текст представлено за другим із названих видань. У Чернова є і оповідання з тією ж назвою «Станція Знам`янка», але воно надруковане не у однойменній збірці, а у збірці Чернова «Сонце під веслами» (1929).