— У них були всі засоби безпеки: енергоботи, лазери, випромінювачі. Головний антимат стоїть біля самого корабля. У них було все, що і в нас, — безбарвним голосом сказав Роган. Несподівано він сів. — Вибачте...
Астрогатор витягнув зі стінної шафки пляшку коньяку.
— Старий засіб, часом допомагає. Випийте, Рогане. Це використовували в давнину, на полях битв...
Роган мовчки ковтнув пекучу рідину.
— Я перевірив сумарні лічильники всіх силових агрегатів, — сказав він таким тоном, ніби скаржився. — Ніхто на них не нападав. Вони не зробили жодного пострілу. Просто-просто...
— Збожеволіли? — спокійно докинув астрогатор.
— Хотів би я хоча б у цьому бути певним. Але хіба таке можливо?
— Чи ви бачили бортовий журнал?
— Ні. Його узяв Ґаарб. Він у вас?
— Так. Після дати приземлення є лише чотири записи. Вони стосуються тих руїн, які ви досліджували, — і... «мушок».
— Не розумію, яких мушок?
— Не знаю. Дослівно це звучить так...
Узяв зі столу розгорнуту книгу.
— «Жодних ознак життя на суходолі. Склад атмосфери...» це дані аналізів... ось знайшов... «О 18.40 другий гусеничний патруль, що повертався з руїн, потрапив у локальну піщану бурю, за значної активності атмосферних розрядів. Радіоконтакт встановлено, попри перешкоди. Патруль доповідає про відкриття значної кількості мушок, які перебувають...»
Астрогатор замовк та відклав книжку.
— А далі? Чому ви не закінчили?
— Це і є кінець. На цьому обривається останній запис.
— І більше нічого нема?
— Решту пан може сам побачити.
Підсунув до нього розгорнуту книжку. Вона була вкрита нерозбірливими каракулями. Роган широко розплющеними очима вдивлявся у хаос перехрещених ліній.
— Тут ніби літера «Б»... — сказав він тихо.
— Так. А тут «Г». Велике «Г». Ніби мала дитина написала... Вам так не здається?
Роган мовчав з порожньою склянкою у руці. Він забув її поставити. Подумав про свої нещодавні амбіції: марив про те, щоб самому керувати «Непереможним». Тепер він був задоволений, що не йому випало вирішувати подальшу долю експедиції.
— Прошу викликати керівників спеціальних груп. Рогане! Прокиньтеся!
— Вибачте. Нарада, пане астрогаторе?
— Так. Нехай усі прийдуть до бібліотеки.
За чверть години усі вже сиділи у великій квадратній залі зі стінами, вкритими кольоровою емаллю; за ними ховалися книжки та мікрофільми. Мабуть, найжахливішою була шалена схожість приміщень «Кондора» й «Непереможного». Зрозуміло, це були кораблі-близнюки — але Роган, хоча й дивився в куток, не міг забути картин божевілля, що вкарбувались у його пам’ять.
Кожен присутній мав тут своє звичне місце. Біолог, лікар, планетолог, інженери-електроніки й зв’язку, кібернетики та фізики сиділи у розставлених півколом кріслах. Ці дев’ятнадцятеро людей були стратегічним мозком корабля. Астрогатор стояв сам, під опущеним до половини білим екраном.
— Чи всі присутні ознайомились із ситуацією, відкритою на борту «Кондора»?
У відповідь пролунав багатоголосий гомін підтвердження.
— На цей момент, — сказав Горпах, — групи, що працюють у периметрі «Кондора», знайшли двадцять дев’ять тіл. На самому кораблі їх знайдено тридцять чотири, одне з них ідеально збережене завдяки замороженню у гібернаторі. Доктор Ниґрен, який саме повернувся звідти, зробить для нас загальний звіт...
— Не можу багато сказати, — заявив, встаючи, низенький лікар. Він повільно підійшов до астрогатора. Був на голову нижчим за нього.
— Ми знайшли лише дев’ять муміфікованих тіл. Окрім того, про яке згадав командир і яке досліджуватимемо окремо. Це, власне, скелети чи частини скелетів, викопані з піску. Муміфікація відбувалась усередині корабля, де для цього були сприятливі умови: дуже низька вологість повітря, практично нема гнильних бактерій і не надто висока температура. Тіла, котрі перебували на відкритому просторі, зазнали розкладу, що посилювався в періоди дощів, бо пісок містить тут значний відсоток оксидів та сірчаних окислів заліза, що вступають у реакцію зі слабкими кислотами... Зрештою, гадаю, що ці деталі не є суттєвими. Якби був потрібен докладний аналіз процесів, що відбулися, цю справу можна передати колегам хімікам. У кожному разі, в умовах зовнішнього середовища муміфікація тим більше не могла відбуватися, бо тут додавалися вплив води і розчинних у ній субстанцій, а також вплив піску, що тривало протягом років. Цим останнім пояснюється також вигладження кістяних поверхонь.
— Вибачте, — урвав його астрогатор. — Найважливішою в цю мить є причина загибелі тих людей...
— Жодних ознак насильницької смерті, принаймні на тілах, які збереглися найкраще, — негайно уточнив лікар. Він не дивився ні на кого, виглядало, ніби роздивлявся щось невидиме у піднятій до обличчя руці. — Картина така, ніби померли природною смертю.
— Тобто?
— Без зовнішніх насильницьких дій. Деякі довгі кістки, знайдені окремо, поламані, але такі ушкодження могли відбутися згодом. З’ясування цього потребує триваліших досліджень. У тих, які були одягнуті, неушкоджені як шкірний покрив, так і скелети. Жодних ран, якщо не зважати на дрібні подряпини, які напевно не могли бути причиною смерті.
— То яким чином вони загинули?
— Цього я не знаю. Можна припускати, що з голоду чи зі спраги...
— Запаси води і харчів на кораблі не використані, — зауважив зі свого місця Ґаарб. — Я знаю.
Якусь мить панувало мовчання.
— Муміфікація — це передусім позбавлення організму води,— пояснив Ниґрен. Він далі не дивився ні на кого з присутніх. — Жирові тканини зазнають відмирання, але їх можна зауважити. Отже... Ці люди були практично позбавлені їх. Власне, як після тривалого голодування.
— Але той, хто зберігся у гібернаторі, — ні, — кинув Роган, який стояв позаду крісел.
— Це правда. Але він помер, очевидно, внаслідок замороження. До гібернатора потрапив невідомим чином; можливо, просто заснув, коли температура опускалася.
— Чи припускаєте ви можливість колективного отруєння? — запитав Горпах.
— Ні.
— Але ж, докторе... ви не можете так категорично...
— Я можу це ствердити, — заперечив лікар. — Отруєння у планетарних умовах може статись або через легені, газом, який вдихають, або через стравохід, або через шкіру. Одні з найкраще збережених останків мали на собі кисневий апарат. У балоні був кисень. Його б вистачило на кільканадцять годин...
«Це правда», — подумав Роган. Він пригадав собі того чоловіка, обтягнутий шкірою череп з рештками брунатних плям на лицевих кістках, очниці, з яких висипався пісок.
— Ці люди не могли з’їсти нічого отруєного, бо тут узагалі нема нічого їстівного. Тобто, на суходолі. А в океані вони не пробували ловити. Катастрофа відбулася незабаром після приземлення. Вони вислали лише один патруль у глиб руїн. От і все. Зрештою, якраз бачу Мак Мінна. Колего Мінн, ви закінчили?
— Так, — відповів біохімік, стоячи біля дверей.
Усі голови повернулися до нього. Він пройшов посередині між кріслами і став поруч з Ниґреном. На ньому ще був довгий лабораторний фартух.
— Ви зробили аналізи?
— Так.
— Доктор Мак Мінн досліджував тіло людини, знайдене у гібернаторі, — пояснив Ниґрен. — Може, пан одразу скаже, що вдалося встановити?
— Нічого, — відповів Мак Мінн. Він мав таке світле волосся, що невідомо було, чи не є воно просто сивим, і такого ж кольору очі. Навіть його повіки були вкриті великими веснянками. Та тепер це довге, кінське обличчя нікого не смішило.
— Жодних органічних чи неорганічних отрут. Усі ензиматичні сполучення тканин — у належному стані. Кров у нормі. У шлунку рештки перетравлених сухарів і концентрату.
— То від чого він загинув? — запитав Горпах, що й надалі зберігав спокій.
— Він просто помер, — відповів Мак Мінн і лише тепер зауважив, що на ньому фартух. Розв’язавши його, кинув на порожнє крісло поруч. Слизька тканина посунулася і впала на підлогу.
— То яка ваша думка, панове? — вперто спитав астрогатор.
— У мене нема жодної, — сказав Мак Мінн. — Можу лише запевнити, що ці люди не зазнали отруєння.
— А якась радіоактивна субстанція, що швидко розпадається? Чи жорстке випромінювання?