— Я піду, — сказав він.
Горпах важко зітхнув, але Роган, охоплений панікою, яку викликало в ньому сказане слово, не зауважив цього.
— Ні, — сказав Горпах. — Так не підеш...
Роган мовчав.
— Я не міг тобі цього сказати... пояснив астрогатор. — Ані навіть шукати добровольця. Не маю права. Але тепер ти сам знаєш, що ми не можемо так відлетіти. Тільки одна самотня людина може туди піти... і повернутися. Без шолома, машин, без зброї.
Роган ледве чув його.
— Тепер я викладу тобі мій план. Обдумаєш собі. Можеш його відкинути, бо все це ще залишається між нами обома. Я собі це уявляю так: кисневий апарат із силікону, ніяких металів. Вишлю туди дві розвідувальні машинки, без людей. Вони притягнуть до себе хмару, яка їх знищить. У той самий час поїде третя машинка з людиною. Власне в цьому найбільший ризик: треба під’їхати якомога ближче, аби не тратити часу на марш через пустелю. Запасу кисню вистачить на вісімнадцять годин. Отут у нас є фотограми всього яру й околиць. Вважаю, що не слід іти дорогою попередніх експедицій, краще під’їхати якомога ближче до північного краю плоскогір’я і звідти пішки спуститися скелями до горішньої частини ущелини. Якщо вони десь і є, то лише там. Там вони могли уціліти. Місцевість важкодоступна — багато гротів і розщелин. Якби ти знайшов усіх чи лише когось із них...
— Власне. Як їх забрати? — запитав Роган, відчуваючи якесь химерне задоволення. У цьому місці план похитнувся. Як легко жертвував ним Горпах...
— У тебе буде відповідний засіб, який трохи запаморочує. Зрозуміло, він знадобиться лише тоді, коли віднайдений не захоче іти добровільно. На щастя, вони можуть в цьому стані ходити.
«На щастя...» — подумав Роган. Стиснув кулаки під столом, обережно, щоб Горпах не помітив. Він зовсім не боявся. Ще ні. Усе це було надто нереальним...
— У разі, якби хмара... зацікавилася тобою, мусиш нерухомо лягти на землю. Я думав про якийсь препарат на цей випадок, але він діяв би зі значним запізненням. Залишається лише той захист голови, той електричний симулятор, про який говорив Сакс...
— Чи щось подібне вже є? — запитав Роган. Горпах зрозумів прихований сенс його питання. Але зберіг спокій.
— Ні. Але це можна зробити протягом години. Сіточку сховано у волоссі. Апаратик, що ґенерує ритми струму, буде вшитий у комір комбінезона. Тепер... Дам тобі годину часу. Я б дав і більше, але з кожною наступною годиною шанси на їхній порятунок зменшуються. Вони уже й так мізерні. Коли ти вирішиш?
— Я вже вирішив.
— Бовдуре. Чи ти не чуєш, що я тобі кажу? Це було лише для того, аби ти зрозумів, що нам іще не можна стартувати...
— Але ж ви знаєте, що я і так піду...
— Не підеш. Якщо я тобі не дозволю. Не забувай — я тут іще командир. Перед нами проблема, стосовно якої будь-чиї амбіції відходять на задній план.
— Розумію, — сказав Роган. — Пан не хоче, щоб я чувся змушеним?.. Гаразд. Якщо так... але те, що говоримо, надалі підлягає нашій домовленості?
— Так.
— У такому разі хочу знати, що пан зробив би на моєму місці. Поміняймося... Навпаки, ніж хвилину тому...
Горпах помовчав.
— А якби я тобі сказав, що не пішов би?
— То і я не піду. Але знаю, що пан скаже правду...
— То не підеш? Правда? Ні, ні... Знаю, що це не потрібно...
Астрогатор підвівся. За ним встав і Роган.
— Пан мені не відповів.
— Астрогатор дивився на нього. Він був вищим, значно більшим і ширшим у плечах. Його очі знову стали такими стомленими, як на початку розмови.
— Можеш іти, — сказав він.
Роган автоматично виструнчився і повернув до дверей. Тієї миті астрогатор зробив такий рух, ніби хотів його зупинити, взяти за плече, але Роган цього не помітив. Він вийшов, а Горпах застиг нерухомо біля дверей, що зачинилися, і довго стояв.
«Непереможний»
Два перші всюдиходики з’їхали з пандуса на світанку. Тіньові схили дюн були ще чорні після ночі. Поле відкрилося, пропускаючи машини, і замкнулося, блимаючи синіми вогниками. На задній сходинці третьої машинки, під самим днищем крейсера, в комбінезоні, без шолома й захисних окулярів, лише з малою маскою кисневого апарата на вустах, сидів Роган, охопивши коліна схрещеними руками, бо так йому було зручніше стежити за рухом секундної стрілки.
У лівій горішній кишені комбінезона лежали чотири ампулки зі шприцами, у правій — пласкі прямокутники харчового концентрату, кишені на колінах заповнювали дрібні інструменти: променевий датчик, малий магнітометр, компас і мікрофотограметрична карта місцевості, не більша за листівку, яку можна було розглядати через сильну лупу. Був перепоясаний сувоєм найтоншої пластикової линви, а весь його одяг практично позбавили будь-яких металевих деталей. Сітки з дротиків, схованої у волоссі, він зовсім не відчував — хіба що спеціально ворушив шкірою голови. Не чув також наявності струму в цих дротиках, але міг перевірити дію мікропередавача, зашитого в комір, приклавши до цього місця палець: твердий циліндрик періодично здригався, і його пульс можна було відчути на дотик.
На сході з’явилася червона смуга, і вже прокидався вітер, підрізаючи піщані верхівки дюн. Низька пилка кратера, що позначала лінію обрію, здавалося, поволі занурювалась у все яскравішу червінь. Роган підняв голову: його мали позбавити двостороннього зв’язку із кораблем, бо працюючий передавач негайно видав би його присутність. Але у вусі стирчав не більший за вишневу кісточку приймальний апаратик; «Непереможний» міг — принаймні час від часу — посилати йому свої сигнали. Якраз тепер апаратик заговорив, і це звучало так, ніби обізвався голос усередині його голови.
— Увага, Рогане. Це Горпах... Носові датчики фіксують зростання магнітної активності. Очевидно, всюдиходики вже під хмарою... Висилаю зонд...
Роган дивився в небо, що ставало все світлішим. Він не зауважив самого старту ракети, яка злетіла несподівано вертикально вгору, тягнучи за собою ледь помітну смугу білого диму, що зачепився за верхівку корабля, і помчала з шаленою швидкістю на північний схід. Минали хвилини. Вже половина важкого сонячного диска, наче гарбуз, сиділа на вінчику кратера.
— Невелика хмара атакує першу машину... — пролунав голос у його голові. — Друга поки що йде без перешкод... Перша наближається до скельного проходу... Увага! Цієї миті ми втратили контроль над першою. Так само й візуальний — її вкрила хмара. Друга підходить до повороту біля сьомого звуження... її не атакують... Почалося! Ми втратили контроль над другою, її вже вкрили... Рогане! Увага! Твоя машинка рушить за п’ятнадцять секунд — відтепер ти діятимеш на власний розсуд. Умикаю стартовий автомат — з Богом...
Несподівано голос Горпаха віддалився. Його замінило механічне клацання, що відраховувало секунди. Роган сів зручніше, вперся ногами, просунув рамено через електричну петлю, прикріплену до верхнього поруччя всюдиходика. Легка машина раптом здригнулася і плавно рушила вперед. Горпах тримав усіх людей усередині корабля. Роган був майже вдячний йому за це, бо не зніс би жодних прощань. Приторочений на сходинці верткого всюдиходика, він бачив лише величезну колону «Непереможного», що поступово зменшувалася; синій відблиск, який коротко замиготів на узбіччях дюн, сказав йому, що машина саме перетинає межу силового поля. Одразу ж після цього швидкість зросла, і руда хмара, піднята гумовими колесами, заступила весь обрій; він ледве бачив над нею просвіт неба. Це було не надто приємно — міг зазнати атаки, навіть не знаючи, коли. Отож, замість сидіти, як планувалося, він повернувся, устав і, тримаючись за поруччя, їхав стоячи на сходинці. Завдяки цьому міг дивитися поверх плаского даху автоматичної машини. Споглядав пустелю, що бігла навпроти. Всюдиходик ішов з максимальною швидкістю, часом підскакуючи у повітря, так що Роган мусив з усієї сили притискатися до його обшивки. Двигун працював майже нечутно, лише вітер свистів навколо голови, піщинки разили очі, а з обох боків машини здіймалися фонтани піску й утворювали непроникну стіну, отож Роган навіть не знав, коли вони опинилися за межами кратера. Мабуть, всюдиходик проскочив по одному з піщаних схилів його північного краю.
Несподівано Роган почув усе голосніший співучий сигнал; це працював передавач телезонда, вистреленого на таку висоту, що він не міг знайти його в небі, хоча й напружував зір. Той мусив піднятися дуже високо, аби не привернути уваги хмари, а водночас наявність зонда була необхідною — інакше корабель не міг би керувати рухом всюдихода. На тильну стінку машини спеціально вивели лічильник кілометражу — для полегшення орієнтації. Досі він проїхав дев’ятнадцять кілометрів і щомиті чекав появи перших скель. Але низький сонячний диск, який доти був з правого боку від нього і ледь червонів крізь збиту куряву, трохи пересунувся назад. Отже всюдиходик повертав наліво — Роган марно намагався оцінити, чи перебіг цього маневру узгоджується з попередньо накресленим курсом, а чи є більшим; це б означало, що в рубці помітили якийсь непередбачуваний маневр хмари і прагнуть запобігти небезпеці. За якусь мить сонце зникло за першим пологим скелястим гребенем. Потім знову з’явилося. У скісному освітленні краєвид виглядав диким і не схожим на той, який запам’ятався йому з останньої поїздки. Щоправда, тоді Роган оглядав місцевість з більшої висоти, з башточки транспортера. Раптом всюдиходиком почало кидати так немилосердно, що Роган кілька разів боляче вдарився грудьми об метал. Він мусив напружити всі сили, щоби шалені стрибки, яких не амортизували навіть гумові колеса, не скинули його з вузької сходинки. Колеса танцювали на каменюках, викидаючи високо у повітря щебінь, який з шумом летів униз по схилу; часом колеса завивали, буксуючи. Роганові здавалося, що ця пекельна їзда мала бути помітною на кілометри навколо, він почав задумуватися, чи не зупинити машину — трохи нижче плечей перед ним стирчала рукоятка виведеного назовні гальма — і зіскочити. Але тоді його б чекала багатокілометрова піша мандрівка, а це, своєю чергою, зменшило б і так мізерні шанси швидко добратися до мети. Заціпивши зуби, спазматично тримаючись за поруччя, котрі вже не видавалися йому такими надійними, як перше, Роган дивився примруженими очима над плоским чолом машини вгору схилу. Спів радіозонда часом стихав, однак апарат і надалі тримався над ними, тимчасом як всюдиходик спритно маневрував, оминаючи нагромадження каменюк, іноді нахилявся, пригальмовував і знову мчав на всю потужність під гору.