Далі вони мовчали, доки машина не опустилася до зелених сигнальних вогнів експедиції. Роган доручив технікам увімкнути телекамери й передати дані про ситуацію «Непереможному».
А сам зібрав учених у кабіні головного транспортера. Провітривши невеличку каюту киснем, вони взялися за канапки, запиваючи кавою з термосів. Над їхніми головами палала округла труба освітлення. Роганові подобалось її біле світло. Червонуватий день планети вже остогид. Баллмін сплюнув, бо пісок, що підступно проник до загубника маски, скрипнув на зубах під час їжі.
— Це мені дещо нагадує... — несподівано озвався Ґралев, закручуючи термос. Його чорне густе волосся блищало в штучному світлі.
— Можу вам розповісти. Але за умови, що не сприймете це надто серйозно.
— Якщо це тобі хоча б щось нагадує, то вже дуже цікаво, — кинув Роган з повним ротом. — Кажи, що це тобі нагадує.
— Безпосередньо нічого, але я чув таку історію... може, казку. Про Лиранів...
— Це не казка. Вони справді існували. Про них є монографія Ахрам’яна, — зауважив Роган.
За плечима Ґралева на пульті запульсувала лампочка — знак того, що встановлений безпосередній зв’язок з «Непереможним».
— Так, Пайне припускав, що деяким вдалося врятуватись. Але я майже певен, що це неправда. Усі загинули під час вибуху Нової.
— Це за шістнадцять світлових років звідси, — сказав Ґралев. — Я не знаю цієї книжки Ахрам’яна. Але чув, навіть не пригадую де, історію про те, як вони намагалися врятуватися. Кажуть, висилали кораблі на всі планети інших зірок навколо себе. Вони вже досить добре знали підсвітлову астрогацію.
— І що далі?
— Та, власне, все. Шістнадцять світлових років — не надто велика відстань. Може, один з їхніх кораблів приземлився тут?
— Припускаєш, що вони тут... Тобто, їхні нащадки.
— Не знаю, просто ці руїни асоціювалися в мене з ними. Вони могли це збудувати...
— А як вони, власне, виглядали? — запитав Роган. — Чи були схожими на людей?
— Ахрам’ян вважає, що так, — відповів Баллмін. — Але це лише гіпотеза. Після них залишилося менше, ніж після австралопітека.
— Дивно...
— Зовсім не дивно. Їхня планета протягом кільканадцяти тисяч років була занурена у хромосферу Нової. В окремі періоди температура на поверхні перевищувала десять тисяч градусів. Навіть донні скелі кори планети зазнали повної метаморфози. Від океанів не залишилось і сліду, вся куля висмажилась, як кістка у вогні. Подумайте, якихось сто віків усередині пожежі Нової!
— Лирани тут? Але чому вони мали б ховатися? І де?
— Може, вже вимерли? Зрештою, не вимагайте від мене надто багато. Я лише сказав те, що спало на думку.
Запанувала тиша. На пульті керування загорівся сигнал тривоги. Роган зірвався, підніс навушники до вух.
— Це Роган... Що? Це пан? Так! Так! Слухаю... Добре, негайно повертаємося! — показав колегам зблідле обличчя. — Друга група знайшла «Кондора»... За триста кілометрів звідси.
«Кондор»
Здалеку ракета виглядала як похилена вежа. Це враження посилювали піщані дюни навколо: від заходу їхня висота була значно вищою, ніж від сходу, з огляду на напрямок постійних вітрів. Кілька машин поблизу були засипані майже без сліду, навіть нерухомий енергомет з піднятим дахом занесло дюнами до середини корпусу. Але у днищі ракети видно було отвори дюз, бо вона перебувала всередині незасипаної улоговини. Тому досить було відгорнути тоненький шар піску, аби дістатися до розкиданих навколо трапу предметів.
Люди з «Непереможного» затрималися на гребені насипу. Машини, що їх привезли, вже оточили великим колом усю місцевість, і викинуті передавачами пучки енергії з’єдналися в захисне поле. Транспортери й інфороботи зупинилися за кількадесят метрів од місця, де піщане коло оточувало підніжжя «Кондора», всі дивилися зі схилу дюни униз.
Трап корабля відділяла від поверхні п’ятиметрова відстань, ніби щось несподівано зупинило його рух, коли опускався. Однак решітка пасажирського ліфта уже була закріплена, а порожня кабіна з відчиненими дверима мовби запрошувала всередину. Біля неї виступали з піску кілька кисневих балонів. Їхні алюмінієві стінки блищали, наче їх покинули кілька хвилин тому. Дещо далі з піску стирчав блакитний фрагмент якогось предмета, що виявився пластиковим контейнером. Зрештою, хаотично розкиданих предметів у заглибині біля підніжжя корабля було безліч: повні й порожні консервні банки, теодоліти, фотоапарати, телескопи, штативи й миски — одні цілі, інші зі слідами ушкоджень.
«Виглядає так, мовби хтось викидав це пачками з ракети!» — подумав Роган, задираючи голову туди, де темним отвором виднівся пасажирський люк: його кришка була незачиненою. Невелика повітряна розвідка Девріе цілком випадково натрапила на мертвий корабель. Девріе не намагався потрапити всередину, а відразу сповістив базу. Лише група Рогана мала дослідити таємницю близнюка «Непереможного». Техніки вже бігли прямо від своїх машин, несучи скриньки з інструментами.
Зауваживши щось випукле, вкрите тоненьким шаром піску, Роган штовхнув його кінчиком черевика, гадаючи, що це малий глобус і, все ще не розуміючи, що це таке, підняв із землі блідо-жовту кулю. На його приглушений вигук усі повернулися. Він тримав людський череп.
Потім вони знайшли інші кістки й більше останків, а також один цілий скелет, зодягнутий у комбінезон. Між нижньою щелепою, що відпала, й зубами горішньої ще стирчав загубник кисневої маски, а показник тиску зупинився на 46 атмосферах. Присівши, Ярґ відкрутив вентиль балона, і газ почав виходити з протяжним шипінням. В абсолютно сухому повітрі пустелі на жодній із сталевих частин редуктора не видно було навіть сліду іржі, й гвинт обертався зовсім легко.
Механізм ліфта можна було увімкнути із зовнішньої платформи, та, видно, струму в мережі не було, бо натискання кнопок не дало результату. Підйом сорокаметровою конструкцією ліфта був непростою справою, і Роган вагався, чи не вислати краще вгору кількох людей на літаючій тарілці, але в цей час двоє техніків, зв’язавшись линвою, полізли по зовнішній конструкції. Інші мовчки спостерігали за перебігом їхнього підйому.
«Кондор», корабель точнісінько такого класу, як «Непереможний», лише кілька років тому зійшов зі стапелів, отож їхній силует нічим не різнився. Люди мовчали. Хоча про таке ніколи не говорили, вони, мабуть, воліли б побачити знищені через випадок — хоча б і вибух реактора — рештки. Те, що корабель стояв тут, угрузши в пісок пустелі, мертво похилившись на один бік, так ніби ґрунт просів під тягарем підпор днища, такий оточений хаосом предметів і людських кісток та водночас такий на вигляд цілий, вразило всіх, мов блискавка. Техніки добралися до пасажирського люка, без проблем відхилили його і зникли з очей спостерігачів. Їх не було так довго, що Роган уже почав непокоїтись, але несподівано ліфт здригнувся, піднявся на метр, а потім знову опустився на пісок. Водночас у відчиненому отворі з’явився силует одного з техніків; він махнув рукою, що можна їхати.
Роган, Баллмін, біолог Гаґеруп і один з техніків, Кралік, учотирьох поїхали вгору. За старою звичкою Роган дивився на потужну опуклість корпусу, що сунулася за парапетом ліфта, і вперше, але не востаннє того дня остовпів. Титаново-молібденові плити обшивки були просвердлені раз за разом або ж подзьобані якимось надзвичайно твердим інструментом; сліди не дуже глибокі, але такі густі, що всю зовнішню поверхню корабля вкривала мовби віспа. Роган смикнув за плече Баллміна, але той уже й сам зауважив цю неймовірність. Обоє намагались уважніше придивитися до отворів, видовбаних у корпусі. Всі вони були дрібними, наче видзьобаними гострим кінцем долота, але Роган знав, що нема такого долота, яке б пошкодило цементовану поверхню. Це могло бути результатом лише якогось хімічного травлення. Однак багато довідатися він не встиг, бо ліфт закінчив коротку подорож і треба було увійти в камеру тиску.
Корабель усередині був освітлений: техніки вже увімкнули аварійний генератор, що працював завдяки стиснутому повітрю. Пісок, надзвичайно дрібний та сипучий, застеляв товстим шаром лише невеликий простір біля високого порога. Вітер надув його сюди крізь щілину відхиленого люка. У коридорах піску не було зовсім. Приміщення третьої палуби відкривалися перед ними чисті, охайні, яскраво освітлені, тут і там лежав якийсь покинутий предмет — киснева маска, пластикова тарілка, книжка, частина комбінезона — але так було, власне, лише на третій палубі. Нижче, в картографічних і зоряних каютах, у їдальнях, у кабінах залоги, в приміщеннях радарів, у головному розподільникові тяги, в бортових та сполучних коридорах панував незрозумілий хаос.