Подуст вибрався на суфлерську будку і, сидячи на ній, наче на сідлі, кивнув:
— Давай!
Було дуже незручно декламувати в цьому порожньому сонячному залі на слизькому паркеті, але я відкашлявся й почав виразно:
Я бачив перед собою широкий, увесь у дрібненьких ямках ніс учителя, бачив зовсім близько зеленуваті короткозорі очі його, посипаний лупою і засмальцьований комір його мундира.
Подуст у такт читанню притопував ногою.
Не дочекавшись, поки я закінчу, він схопився і мало не перекинув суфлерську будку.
— Дуже гарно! Тільки трошки голосніше. Вірші Шевченка в такому ж дусі читаєш?
Я кивнув головою.
— То й добре. Це буде коронний номер. Раджу тільки тоні випити сире яйце, перед тим як вийдеш на сцену, щоб не зірвався голос. Не забудеш?
— А качине можна?
— Це не має значення — качине чи куряче. Важливо, щоб сире було. Зрозумів?
— Послухайте ще, пане вчителю…
— Ой! — раптом ударив себе долонею по лобі Подуст. — Мене ж пан директор чекає! Я зовсім забув.
Тут-таки він зіскочив на паркет і послизнувся. Я його підтримав.
— Стривай, стривай, як твоє прізвище?
Вийнявши олівець і аркушик паперу, щурячи свої підсліпуваті очі, Подуст подивився на мене так, наче щойно мене побачив.
— Манджура! — знову підказав я і знову в думках вилаяв учителя.
— Чудово. Отже, я записую: учень Манджура — декламація..
Записочки цієї Подуст не загубив. Коли в день свята я прийшов до гімназії, мене зустрів на сходах Юзик і насмішкувато сказав:
— Подумаєш — артист…
Він вийняв з кишені рожеву програмку й простягнув її мені. Поряд з словом «декламація» у цій програмці я знайшов надруковане справжніми друкарськими літерами своє прізвище. Це було дуже приємно.
— Петлюра буде! — нахиляючись до мене, прошепотів Куниця.
— Правда?
— А ось поглянь, уже караулить!
Повз нас, високо підвівши голову і, видно, виглядаючи когось, пройшов у добре випрасуваному мундирі директор гімназії Прокопович. З петлиці мундира в нього стирчав букетик братків. Директор навмисне посилав у сусідній Довжецький ліс гімназичного сторожа Никифора по ці жовто-сині квіти. Подейкували, що Прокопович приятелює з Петлюрою, а Подуст навіть розповідав, що наш директор незабаром буде в отамана міністром освіти.
До початку вечора залишалося багато часу.
Удвох з Куницею ми довго бродили по гімназичних коридорах, зайшли в заквітчаний сосновими гілками буфет, і там він почастував мене зельтерською водою з смачним сиропом «Свіже сіно». Навзамін я дозволив йому залізти до мене в кишеню й витягти звідти жменю смаженої кукурудзи. Ми лузали ці білі, лопнуті на вогні зернятка й стежили, як високий скаут Кулібаба, стоячи з палицею на контролі, пускає до гімназії запрошених гостей. Коли хто-небудь пробігав мимо, я відсторонявся, щоб не роздавили качине яйце, яке я приніс із собою на вечір. Воно лежало в кашкеті. Це яйце сьогодні знесла наша стара біла качка, і я потай від тітки поцупив його з кубла.
Було незвично гуляти по коридору в тісному сукняному мундирчику. Я позичив його в зарічанського хлопця Мишка Криворучка, якого ще за гетьмана вигнали з гімназії за те, що він побив вікна в будинку поміщика Язловецького. Мундир тиснув під пахвами, було жарко.
Чим більше збиралося в актовому залі народу, тим страшніше ставало мені. Я ж ніколи раніше не декламував на таких вечорах. У класі біля дошки я читав напам'ять вірші, але то було в класі, де сиділи свої знайомі хлопці з вищепочаткового. А тут багатьох людей, особливо військових, я не знав. У мене сильно калатало серце і ноги ставали важкими, коли ми з Куницею, прогулюючись по коридору, підходили до дверей залу.
— Кажуть, на Руських фільварках сьогодні вимкнули електрику, щоб у нас горіла цілу ніч. Чув? — прошепотів Юзик.
— Невже? Ні, не чув! — відповів я.
На Заріччі, де жили ми, і зовсім ніколи не було електрики. Чи варт мені тепер через це тривожитися? Зате я все частіше думав собі: а чи не втекти мені звідси, поки не пізно? Мені дедалі більше здавалося, що я забув вірші, й це було найстрашніше. Ворушачи холодними губами, я шепотів сам собі рядки й з переляку зовсім не розумів нічого. Ввижалося, що це не я читаю, а що поруч мене йде зовсім незнайома людина й нашіптує на вухо якісь чужі й незрозумілі слова.