Друга книжка трилогії — «Будинок з привидами» — створювалася в роки небаченого розмаху соціалістичного будівництва, стахановського руху, коли комсомольці-добровольці залишали рідні міста і села, їхали на заклик партії у далекі краї зводити гіганти індустрії, зміцнювати промислову та оборонну могутність Батьківщини. Хіба міг письменник не відгукнутися на цей патріотичний рух молодих ентузіастів, тим більше, що й сам він колись, закінчивши фабзавуч, залишає рідний Кам'янець-Подільський і разом з комсомольцями вирушає туди, де найбільше потрібні ливарники, — до Азовського моря, на машинобудівний завод. Саме про це, про той час, коли він з товаришами не тільки по-ударному працював, але й вчився влучно стріляти з гвинтівки, нерозривно був пов'язаний з Червоною Армією, з прикордонниками, разом з іншими нерідко вирушав ловити диверсантів, брав участь у збройній боротьбі проти контрреволюційних банд, Бєляєв почав писати нову книжку, що стала продовженням «Старої фортеці». Нехай комсомольська зміна повчиться на прикладі перших молодих ударників праці не тільки на совість, по-соціалістичному працювати, а й опановувати військові знання. Недаремно ж комсомол закликає молодь складати норми на значки «Ворошиловський стрілець» та «Будь готовий до праці і оборони!». Це теж поклик часу.
Три передвоєнних роки Володимир Бєляєв присвятив роботі над повістю про молоду робітничу гвардію, що загартовувалась у горнилі перших індустріальних перемог Радянської влади.
Останню частину трилогії — «Місто біля моря» — Бєляєв писав, коли країна зводилася з попелу, відбудовувала зруйноване в лиху годину битви з фашизмом народне господарство. Про самовіддану працю радянських людей, про боротьбу за піднесення вітчизняної промисловості, ідейне змужніння і творчу активність молодого робітничого класу і розповідає письменнику своїй книжці. В кожному розділі повісті, в кожному її образі відчувається перегук двох історичних епох, двох поколінь молоді; книга наче передає новій комсомолії трудовий і моральний досвід молодих героїв, які зустрічали своє повноліття в лавах будівників соціалізму, натхненних великою мрією про майбутнє.
Як бачимо, кожна книжка трилогії «Стара фортеця» була не тільки сучасною, а й своєчасною, поспішала на допомогу юні сорокових — п'ятдесятих років. Недарма про неминущу актуальність бєляєвської трилогії автор чудового твору про доблесних захисників Брестської фортеці, лауреат Ленінської премії Сергій Сергійович Смирнов писав: «В одвічному питанні молоді «робити життя з кого» книжка» Бєляєва ще не раз допоможе багатьом юнакам та дівчатам. Книжка — друг і ненав'язливий вчитель — відкриє їм красу і щастя подвигу» в ім'я народної справи, змусить їх душею відчути і радісну насолоду справедливої боротьби, і горду гідність праці в робітничих лавах товаришів. Вона навчить їх дружби і любові, чесності і щирості, стійкості і наполегливості — найкращих рис людини і громадянина, що так потрібні людям, які стоять на порозі світлого майбутнього — комунізму».
Правдиво змальовуючи образ покоління, народженого революцією, Володимир Бєляєв постійно думав про свого читача, теперішнього і майбутнього, висуваючи в трилогії на арену дій таких героїв і такі події, які сам час вимагав поставити попереду, щоб вони вели за собою на славні діла молодь нових бойових і творчих літ.
Письменник-комуніст серцем сприйняв політику партії і визначив точну мету ідейно-моральної спрямованості своєї творчості, її виховних функцій. І він не помилився; його творча праця стала у великій пригоді тим, кому була адресована книжка — молоді нового часу. Цей твір знайшов у їхніх серцях палкий відгук.
Як і всякий справжній митець, письменник, ясна річ, скористався правом на домисел, на узагальнення і типізацію образів, але при цьому ніколи не відходив від життєвої правди, ніколи не забував про те, що за його книжкою прийдешні читацькі покоління судитимуть про те, якими були насправді люди його часу, як вони жили і боролися, працювали і любили, заново відкривали для себе навколишній світ, осяяний полум'ям революції.
Він відтворював суту правду подій, змальовував героїв, стверджував правду свого часу. І знав, що цю правду він несе в новий час, і йому, звичайно, хотілося, щоб вона вірно служила майбутнім поколінням, запалюючи їх жагою діяльності, прагненням наслідувати героїв книжки. Ось чому письменник, не викривляючи реальної дійсності, відбирав із багатющих запасів свого життєвого досвіду насамперед цікаве і повчальне, те, що переживе не лише сьогодення, а й завтра, вступить у прийдешній день.