Выбрать главу

Ліза всміхалася, згадуючи гостювання й канікули в тому селі. Залицяння хлопців, коли ходила вечорами на дискотеку. То була інша планета.

А її персональна маленька планетка – маленька планетка, малесенька – однокімнатна квартира, що дісталася од мами-бабусі. Будинок їхній на лівому березі, зовсім неподалік від Дніпра, сто чи двісті, ну, може, триста, ну, хай чотириста метрів, та їхні вікна виходять на схід. З балкона і вікна можна побачити довгу вервечку багатоповерхівок, що тягнуться ген-ген, аж до Харківського шосе. Між ними те, що називають київськими селами в місті, – індивідуальні будиночки, яких звідси не видно, а видно садки, що їх покривають. Ліза ображена – сусіди з того боку бачать Дніпро, бачать той, правий берег, поруч Лавру – і який же краєвид! Раз і вона побачила, з сусідньої квартири, що виходила на той бік. Захопило дух, і звідтоді дівчина мріяла, що її вікно виходитиме на берег, вона дивитиметься на річку, на той Київ, що виступає з далини… Ліза таки знайшла спосіб, як побачити. Її цікавість привела до останнього, вісімнадцятого поверху. І з того дня стало мрією відчинити двері на горище, а звідти вибратися на дах. І побачити! Ліза знала, що дах у їхньому будинку майже плаский. Та двері були міцно зачинені. Як їх відчинити? Виявилося, дуже просто. Раз двері відчинилися – ледве Ліза до них доторкнулася – і одні, і другі. А на даху сиділа компанія хлопців – і з їхнього будинку, і незнайомих…

Вона почула вигук:

– О, Лізка!

Хотіла ступити крок назад, щоб зникнути на горищі, й не могла. Її кликав страх – і перед висотою, і перед цими хлопцями, біля яких стояла ціла батарея пляшок: вино, горілка. І пиво. Ще твереза Лізина голова закрутилася, наче відділилася від тіла. Почала свій окремий танок.

То було в дев’ятому класі. Ту пиятику ліпше не згадувати. Як і те, що сталося після неї…

Ліза дала собі клятву: вона востаннє була на даху. Та через пару тижнів полізла знову. Бо виявилося, що клятви (особливо перед собою) даються для того, щоб їх порушувати. А пласкі дахи над вісімнадцятиповерховими будинками (і вищими) – для того, щоб на них кайфувати, займатися любов’ю і підходити зі ще тверезою головою до краю, уявляючи, як стрибаєш вниз.

Ліза підходила майже до самого краю, коли виявилося, що вона вкотре нещасливо закохана. То була її карма – нещасливо закохуватися. Її колишня подруга Ірка (потім вона знову стала просто подругою) сказала якось, що в Лізи своєрідний синдром: кохання до хлопців (і чоловіків), котрі люблять інших. Ірка стала колишньою подругою тому, що Ліза закохалася в її хлопця. Звісно, вона не взялася відбивати його в Ірки, взагалі не мала такої звички. Вона любила страждати. Та Ірка, зараза, розкусила Лізину закоханість. І сказала, що їй не потрібна така подруга. Що Ліза взагалі таємна спокусниця. Потім були грубіші слова.

– Ах, так, – сказала Ліза. – Ти мене підозрюєш в тому, чого не було? Хочеш, щоб я справді спокусила твого задрипаного Володьку?

– Він Вовка, а не Володька, – сказала Ірка. – Облиш дурну сільську манеру.

– Я, між іншим, народилася і виросла в Києві, а не в якійсь Задрипанці, як дехто, – відрізала Ліза.

Одне слово, вони посварилися. І Ірка стала колишньою подругою. А Ірчин коханий таки перестрів Лізу біля її будинку. З його слів про те, про се, про їхню випадкову зустріч, яка, мабуть, була зовсім не випадковою, Ліза зрозуміла, що він таки запав на неї. А коли Володька (чи то Вовка) запропонував прогулятися, Ліза схопила його за руку.

– Ходімо!

– Куди?

Певне, цей чмурчичок подумав, що вона одразу веде його до своєї квартири. І злякався, хоч в очах і спалахнули недобрі вогники. Вовчики з лісу зирнули…

Ліза повела його на свій заповітний дах. На той час вона вже мала ключі від обох дверей – і на горище, і на дах. А коли вивела й почула його вигук: «Ух ти!» – мовила:

– Роздягайся!

– Що?

Мабуть, подумав, що йому почулося.

– Хіба я не ясно сказала? Роздягайся. У мене такий ритуал – перший раз трахатися тут, на даху.

Він відступив крок, другий від неї.

– Боїшся чи що? – Ліза вимовила це якомога презирливіше.

– Ти… ти це серйозно?

– Якнайсерйозніше. Як депутатка на трибуні.