А в перервах між цими безглуздими зборами, які для нього ані трохи не цікаві, запорошений з голови до ніг, наш міський голова бігає сюди-туди з діловими пропозиціями, кричить, повчає, доповідає. Він корчить із себе людину, яка залагоджує питання світового значення, не помічаючи всієї сміховинності свого становища.
А коли б ви побачили, як в інші дні, коли все довкола плавиться від спеки, він настромить на голову циліндр, поначіпляє на себе кокард та інших відзнак і, весь змилений, як той кінь, вирушає на які-небудь урочистості, то просто померли б зо сміху…
А ще наш красень твердо вирішив чимскоріш модернізувати селище. Турбується про електризацію. Намагається організовувати прийоми під голим небом.
Через те, дядечку, хоч я вже, здається, писала: щоразу, коли я бачу цього молодого деребея,[21] мені здається, ніби вся відсталість, безбарвність і нудьга місцевого життя розкриваються моїм очам в особі людини».
— Зулейхо, даремно ти встала… Та й похолодніло дуже. Тобі вже час спати.
Молода жінка розплющила очі. Музика стихла, поруч на столику згасла лампа. Вітер усе більше посилювався. Поли білої Юсуфової сорочки шарпав вітер, вони лопотіли по голому тілу.
— Добре, зараз я ляжу, — тільки й мовила Зулейха.
Прогулянковий пароплав удалині вже майже зник з очей. Зулейха поглянула на нього ще раз і почала спускатися по трапу в каюту.
Юсуф, хоча й набрався як чіп, все ж поривався допомогти дружині, та вдарився головою об штормову кришку ілюмінатора.
Увімкнувши світло в каюті, Зулейха побачила, як у нього на лобі, крізь сплутані пасма волосся, що спадало на очі, тече кров. Помітивши це, Юсуф приставив руку дашком до лоба, ніби намагаючись приховати збентеження, і, відступивши назад, сказав:
— Вибач, нічого страшного… йодом помажу… солодких тобі снів… Раптом щось буде треба, поклич… Я тут, під боком…
Розділ п’ятий
В іншому листі Зулейха писала дядькові:
«Чи хвора я насправді? Достеменно не знаю… Температури немає, нічого не болить. Але я лежу з ранку до вечора. Не повірите, та я навіть жодного разу не розгорнула французькі романи, що ви мені надіслали. Якби ви тільки бачили моє вбрання… Не хочеться причісуватися, ліньки пришити ґудзик, що відірвався від сорочки. Мені осоружні всі навколо, навіть ви, і я вже звикла до цього. Так, не відповідати на запитання, коли тебе питають, — що може бути більш непристойним! Але я поводжуся нечемно: мене щось питають — я заплющу очі й мовчу.
Та водночас я не зовсім упевнена, що затялася мовчати не без наміру. Авжеж, тільки-но почни відповідати, і цим одноманітним порожнім балачкам не буде кінця-краю. Може, й краще, що всі гадають, ніби я хвора.
Ще мені тут геть набрид місцевий лікар, якого запросив мій батько. Не так розмовами, як своїм трубним гласом, який і будь-яку здорову людину здатний звести з розуму.
Ви добре знаєте, яка людина моя мати. На самоті вона звичайно весь час бурмоче собі під ніс, але коли хтось з’являється поруч, не знає, що їй сказати. Колись ви назвали її Королевою Небалакучих, кращого прізвиська годі й придумати.
Та найбільше мене дивує те, що вона знає, яка балакуча я від природи, проте нині ніби й не помічає мого мовчання. Що до мого батька, то він теж своєрідна людина, котру неможливо зрозуміти. А втім учора він сказав щось дивне. Прийшов на обід з казарми, зняв мундир і сів поряд зі мною. Він довго дивився мені в очі, а потім, сміючись, мовив:
— Зулейхо, як багато про що ти, виявляється, можеш мовчати!
Мені досі чомусь здається, що його слова були сповнені глибокого сенсу і здогадів, які, я певна, в нього є. У мене аж тіло затерпло. Я почувалася голою людиною в зачиненій кімнаті, яка думала, ніби вона там сама, але раптом відчула, що за нею стежать.
— Тату, я не зрозуміла, що ти хотів сказати….
У нього був такий вигляд, ніби він і сам цього не знав. Батько наказав щось несуттєве слузі, що пас коня перед надвірними дверима, і знов обернувся до мене:
— Немає нічого дивного в тому, що ти так погано почуваєшся, Зулейхо. Це все через зміну середовища… Всі твої потрясіння від цього… Дуже скоро все минеться…
Те ж саме слово злетіло з батькових уст тієї ночі, коли я приїхала в Силіфке.