Удруге Фікрі-бей виступив як фокусник. Золотий годинник з його кишені спокійнісінько перекочував до кишені районного бухгалтера.
Ніхто не сумнівався, що так само успішно він зможе зробити так, щоб з яйця, яке він поклав на дно капелюха, вилупилося маленьке курча. Але, як на сміх, пташина не залишилася під потайними дверцятами, а втекла на далекий кут столу, і тепер ані спритність рук Фікрі-бея, ані його трюкацькі здібності не допомагали йому її зловити. На його щастя, в саду несподівано зламалася гілка дерева, не витримавши здоровенного паруб’ягу, відвернула увагу глядачів і врятувала фокусника від конфузу.
Останнім номером програми стала лотерея, де розігрувалися різні дрібнички.
Так вийшло, що одному голомозому дістався гребінець, адвокатові, що прославився брехливістю, — дерев’яна рушниця, а жінці з опіками на обличчі — ручне люстерко.
Мені ж Фікрі-бей подарував „Лосьйон Фікрі“ власного виробництва.
Весілля мало тривати до ранку. Але після першої години ночі лампи „люкс“ почали так несамовито тріщати й клацати, що людям здавалося, ніби вони от-от вибухнуть. Це настрахало публіку.
Невтомний Фікрі-бей знову накинув поверх смокінга робочу сорочку і намагався налагодити світильники, але випадково підпалив сам футляр резервуару для гасу, чим дуже злякав тих, що сиділи поруч.
Сад почав завмирати, знатні родини по одній почали підводитися і покидати сад.
Ми теж попросили у міського голови дозволу піти. Дорогою з саду батько з матір’ю надовго зупинялися перед столиками знайомих. Коли ми вже підходили до дверей, я почула, як десь позаду, не стримавшись, вилаявся міський голова: „Хай покарає вас Аллах!“
Кілька чоловіків, які весь вечір сиділи тихо, раптом почали, обнявшись, високо підстрибувати і танцювати. Долинали чиїсь смішки, вигуки. Юсуф-бей мов стіна став переді мною, ніби бажаючи своїм тілом відгородити мене від цього видовища, і сказав:
— Не будемо до них надто суворі, що ж поробиш… Далі цього вони не заходять, — і зітхнув.
Мій батько, ніби бажаючи підбадьорити і заспокоїти його, сказав:
— Врешті-решт, свято минуло дуже вдало, без пригод…
— Так, дякувати Аллаху, ніч пройшла щасливо…
Справді, адже попри неймовірну тисняву нічого серйозного не сталося. Лише один сільський хлопчик упав зі стіни і в нього з носа пішла кров.
Юсуф-бей пройшов з нами половину дороги, і тільки категоричний наказ батька згадати про гостей, які залишилися в саду, змусив його повернути назад.
Наш слуга йшов попереду, освітлюючи всі вибоїни на дорозі карбідною лампою, і відганяв собак, що лежали на узбіччі. Я йшла за ним слідом, ступаючи в ті місця, які він освітлював. У моїй душі здіймалася хвиля незрозумілої гіркоти, майже безнадії.
Колись давно, ще дитиною, в одному американському журналі я побачила малюнок якогось дерева, яке хапало і пожирало пташок, що сідали на його гілля. Так само воно обвивало товстим жилавим листям і необережних людей, котрі наближались до нього, а далі перетравлювало їх, не залишаючи й решток.
Мені здавалося, що тут мене обплутали гілки однієї з тих страшних рослин, від яких немає порятунку, і я була доведена до божевілля».
Розділ шостий
Зулейха лежала, згадуючи цей лист рядок за рядком, і сміялася. Вона не помилялася в тих тоді ще дитячих порівняннях і алегоріях. Всі спроби вирватися були марними. Рослина не перестає полювати і ніби таємничим магнітом притягує її до себе.
Яка чаклунська сила того дня, коли вона думала, що між ними все закінчилося, знову штовхнула її до Юсуфа і потягнула в Анатолію? Адже вони досі не говорили про нещасний випадок і нічого не з’ясували.
Чи, може, вони вирішили продовжувати цю жалюгідну гру в подружжя? Ні. Ось він — перший доказ на користь цього. Адже всі кілька днів, як вони знову разом, Юсуф не виявляв ані найменшої спроби зблизитися.
Коли вони вночі посеред безлюдного моря спускалися в цю піратську, просякнуту трюмом, каюту, вона страшилася не те що його запалу, а й навіть простого дотику до руки чи звичайного поцілунку в чоло. Та Юсуф так спокійно відвернувся від неї й пішов геть, що годі було й думати, ніби у нього в голові хоча б колись з’являлися подібні думки.
Навіщо тоді чоловік везе її в свої рідні місця? А надто дивно, що вона, не з’ясувавши цього, погодилася на цю подорож.
Чутно було, як об борт судна розбиваються хвилі. Їх плескіт вселяв у душу Зулейхи тривогу. Стережися, а раптом Юсуф замислив усе це з єдиною метою — помститися? Наприклад, задушить уночі і викине за борт, як котеня.