Ох, недаремно боявся полковник: здавалося, своїми словами він зараз лише поглибив ту одвічну прірву непорозуміння між батьками й дітьми. На жаль, у деяких питаннях їм судилося ніколи не знайти спільної мови. Але тепер Зулейсі нарешті відкрився цей його одвічний страх за доньку, породжений такою нещасною батьківською любов’ю. Узявши в темряві батька за руку, дівчина сказала:
— Добре, тату, не зважайте на те. Ми й далі любитимемо одне одного.
Розділ дев’ятий
Удень Юсуф ніколи не з’являвся, але після вечері цілковито заволодівав увагою полковника і вже не відпускав його від себе до пізньої ночі.
Мешканці особняка звикли рано лягати спати. Відразу після вечері сад порожнів, безлюднів. За столом коло басейну залишалися лише Юсуф, Алі Осман-бей та Зулейха. Іноді ще Юсуфова мати, повкладавши дітей спати, деякий час сиділа з ними, накинувши на голову хустку, а на плечі — товсту шаль.
Перші дні Зулейха почувалася зовсім чужою в цьому товаристві, сідала віддалік у сблом’яне крісло з книжкою в руці, ще сильніше підкреслюючи цим свою відмінність від інших.
Дівчина не втручалася в розмову, доки її про щось не запитували, і, здавалося, її цікавило лише читання. Коли невгамовна жаб’яча компанія в басейні раптом затихала, Юсуф, зауваживши раптову тишу, переривав розмову і казав:
— Чуєш, Зулейхо-ханим, напевно, знову змія приповзла.
Тоді Зулейха підводилася і ходила довкола басейну, намагаючись крізь потік світла від ліхтаря, який просвічував басейн до самісінького дна, угледіти водяну змію, що полювала на жаб.
Хоча й здавалося, що Зулейха живе в своєму маленькому світі, вона завжди уважно слухала, про що говорили.
Багато разів у своїй розмові Алі Осман-бей і Юсуф згадували Війну за незалежність. Ці спогади народжувалися під коливання ліхтаря, що ніби розсіював тьмяне зеленувате світло крізь тінь листя. Про це говорилося з посмішкою, і Зулейха тепер значно краще уявляла собі найбільші битви, ніж коли розглядала їх зображення на плакатах.
Якось уночі під час однієї з таких розповідей Юсуф звернувся до Зулейхи:
— Зулейхо-ханим, скажу вам, що я з вами знайомий ще відтоді. Ваш батько іноді бачив вас уві сні. Він розповідав, яким дивним був цей сон… Снилося йому, що він заходить у кам’яну кімнату на заїжджому дворі, де на нарах лежите ви в якомусь лахмітті… Нібито вас викрали з дому і принесли туди цигани… Батько ваш дуже хвилювався через те, що це видіння завжди повторювалось, а коли був дуже стомлений, зморено казав: «Якщо знов побачу доньку в такому вигляді, то й засинати боятимусь».
Коли Юсуф це сказав, полковник опустив очі додолу і розсміявся:
— Та все це пусте. Подумаєш, просто нерви розшарпалися.
Завдяки цим спогадам Зулейха дізналася про батькові митарства й ті поневіряння, яких йому довелося зазнати за роки війни. Тепер її не дивувало, чому з таким справді богобійним трепетом ставляться до батька цей багатирської статури молодий чоловік та його мати, строга сільська жінка з непроникним обличчям.
У перші дні після перемоги Зулейха почула, як літній чоловік, судячи з його одягу, колишній військовий, розповідав школярам, що з’юрмилися довкола нього, про Війну за незалежність: «Під командуванням Газі[39] військові в країні стали ніби її головою, народ Анатолії — правою рукою, а жінки Анатолії — лівою рукою. І врятуватися ми змогли єдино тому, що об’єдналися».
З усього того, що Зулейха будь-коли чула або читала про цю війну, ці слова простого вояка чомусь найглибше закарбувалися в її пам’яті.
Зараз, у цім таємничім присмерковім саду, спершись ліктем на стіл, вона на власні очі бачила їх — справжніх представників цих трьох сил. Зулейха зовсім забула про книжку, що лежала в неї на колінах. Вона напружувала весь свій слух, жадібно зазирала в обличчя присутніх. У нескінченній вервечці спогадів, які щовечора лунали в товаристві і були такими яскравими, що з часом дівчині стало здаватися, ніби все це сталося з нею самою, батька вона уявляла славетним командиром, Юсуфа — його беззмінним вірним воїном, а літня жінка в хустині і справді була матір’ю цього воїна. Зулейха свято повірила в те, що так і мало бути завжди.
39
Газі Ататюрк Мустафа Кемаль (1881–1938) — керівник національно-визвольної революції в Туреччині 1918–1923 рр. Перший президент Турецької республіки (1923–1938).