Але іноді, коли мова заходила про сьогоденне, ця єдність руйнувалася. Враз виявлялося, що прагнення й погляди на життя у всіх людей різні і кожен живе ніби у своєму власному світі.
Полковник постійно докоряв Юсуфові за те, що після війни той надміру захопився політикою, а на літню матір звалив усі земельні турботи. Не вірячи, що Юсуф, давши маху в своїх невдалих політичних експериментах, здатний після всього цього виправитися, він постійно діставав його до живого: «Ти не схожий на того, хто узяв і зупинився. Занадто ти непосидючий».
Упертий Юсуф у цих суперечках усе своє та своє правив, через те вони з командиром часто сварилися.
— Я всього лиш хотів бути корисним… Хотів допомогти узвичаїтися нововведенням у країні, якось обтесати співвітчизників, навчити їх жити по-людськи. Я не розумію, чому ви мені не вірите? — виговорював він, а відтак щораз присягався присвятити себе виключно землеробству.
Авжеж, Юсуфове бажання служити батьківщині було щирим. У цьому не сумнівався навіть полковник. Але запевнянням Юсуфа в тому, буцім він і не думатиме про управління та політику, віри не йняв — Юсуф і далі прагнув влади, він усе ще снив цією мрією — знову побачити себе в кріслі міського голови.
Він, здавалося, певно сподівався, що в нього таки стане кебети втілити всі свої блискучі показові проекти тут, у батьківському особняку.
Юсуфова уява малювала канали, рукава яких невдовзі проляжуть через маєток, найновітніший аграрний реманент з моторами останньої моделі, бананові плантації, вирощені завдяки новим технологіям — тільки такими манівцями він міг дійти до поставленої мети. І хай не зразу, але колись усе це неодмінно приверне увагу держави до людини, яку так несправедливо позбавили посади голови міста через місцеві дрібні інтрижки та брудний наклеп. І врешті-решт…
Мати Юсуфа, як справжня мешканка Анатолії, котра звикла міркувати тверезо й розважливо, не могла гаразд збагнути суті цих їхніх постійних суперечок. Але, хай і несвідомо, відчувала в них якусь загрозу і сподівалася, що досвідчений командир краще висловить і її тривожні сумніви щодо синових планів. І вплине на її сина силою свого авторитету.
При цих суперечках Зулейха завжди стояла за батька, який не проминав нагоди, щоб не попередити за кожним разом Юсуфа про небезпеку всіх його економічних дивовиж.
Але, спостерігаючи, як усе більше запалюється в тих словесних двобоях Юсуф, аж вени йому надималися на лобі — так гаряче він доводив свою правду, — вона не могла не визнати, що справжній чоловік, здається, таки мусить мати власні тверді переконання.
Розділ десятий
Якось уночі вітер подужчав, тож вечірні посиденьки перенесли в дім, до кімнати Юсуфа.
Це було чимале приміщення, що займало ціле крило будинку, і хоч як його ремонтували й перебудовували, намагаючись обновити, а воно все ще скидалося на маленьку зброївню.
Кожен предмет навколо — потемнілі від часу сволоки на стелі, вузькі віконця із залізними віконницями, мов щілини бійниць у товстих стінах, двері, що скреготали заіржавілими замками й деренчали залізними засувами, піч, перетворена на музей зброї, — то свідки тих часів, коли тут оселився колишній власник-деребей. Полковник підійшов до печі з богобійним трепетом так, як підходять до міхрабу,[40] підкликав до себе Зулейху:
— Підійди, дитино. Поглянь, Юсуф перетворив кімнату на маленький музей Визвольної війни. І скажи мені, що тут роблять поміж зброєю ці сокири, мотики та борони? Але ж це так само зброя… Під час війни народ брався в першу чергу за них…
Зулейха підійшла до батька, не втрималася — пригорнулася до нього, і так розглядала далі предмети на полицях: старі ятагани, палаші, ручні гранати, що взялися цвіллю, окремі їх деталі з прив’язаними невеликими бирками.
А ще ж там були й трофеї: потовчені, пом’яті шоломи, залишки реміння, офіцерський бінокль, один окуляр якого роздробила куля.
Полковник узяв з полиці зім’ятий, подзьобаний металевий кухоль і довго вертів його в руках:
— Бач, зберігся! Скільки ж місяців напував він нас із Юсуфом водою… А коли-не-коли і юшкою, бувало, підживляв. А на війні, сказано ж, — як є їда, то ще півбіди-біда.
Видно було: Юсуф доклав чимало рук, щоб ця благородна з вигляду і грубо оздоблена кімната стала більш сучасною. Насилу припасувавши до стін листи пресованого картону й фанери, він прикрасив їх копіями відомих картин і настягав сюди безліч сучасних дрібничок.