Сказавши це, Зулейха уривчасто розсміялася. Потім знов споважніла і вела далі:
— Бути закоханим означає випадкову людину перетворити на ідола і поклонятись йому, тільки в ньому одному шукати всіх радощів і щастя, вірити, що без нього не можеш жити… Один французький поет спробував це сформулювати так: «Лише один зо світу зникне — вже виноградник сохне й никне». А потім, ефенді, є ті кілька насправді хворих людей, які заразилися цією хворобою, що її в лікарській практиці називають мономанією.[43] І є тисячі людей, які здаються хворими і чия хвороба уявна, тобто насправді вони такі самі люди, як ми з вами. У старому житті не було смаку, радості, свободи… Наприклад, якщо чоловік безробітний, то він міг дивитися на жінку лише здалека, через віконні ґрати і легкі покривала або ж у замкову шпару і мріяти про нездійсненне: «Нікого в житті я не здатен покохати крім неї, я мушу померти, впавши до її ніг. Я — це вона, а вона — це я». І почне набридати бідоласі, виливаючи їй свої почуття… Це кохання в шлюбі… Після різних підрахунків і торгів двох людей зачиняють у кімнаті разом з усіма їхніми скринями й різним скарбом. Далі вони знайомляться, бо іноді не знають імен одне одного, потім почнуться балачки на кшталт: «Ах, ефенді, ми були народжені одне для одного, але не знали про це… що б я робив без тебе? Що стало б з тобою без мене?.. Тепер нас ніщо не розлучить… будьмо разом до самої смерті». І всі ці фальшиві балачки, весь цей обман і двох тижнів не протримаються… Сподіваюся, що нам з вами не загрожують усі ці дурниці…
Зулейха, побачивши, що Юсуф слухає її з великим занепокоєнням і не збирається відповідати, знову заговорила:
— Бачу, ви сумніваєтесь… Але повірте, це справді так… Те, що називають коханням, це ненормальне почуття… А сучасні люди мислять зовсім інакше… Кожна людина — окремий світ… Вони не скажуть принизливих фраз, як-от: «Без вас мене немає, я не зможу без вас, ви полонили мене»… Люди, які мають гордість і знання, самодостатні, чи не так? Та щось ми з вами надто багато розмовляємо як для шлюбної ночі… Справді… Але нам необхідно з’ясувати деякі моменти… Здається, нам слід було поговорити про це відразу після заручин, даруйте, я не здогадалася…
Тепер поговорімо про слово… «подобатися»… Я сказала вам, що ви мені подобаєтеся як чоловік… Я також вірю, що так само приваблюю вас як жінка… Інакше ми б не сиділи зараз отут, о такій порі і не говорили б про це… І тому… Тому…
До цієї хвилини Зулейха говорила легко й вільно. Та коли настав час сказати про речі, які повинні були замінити собою романтичне кохання, вона остаточно заплуталася у власних словах.
— Ми не виключатимемо з родинного життя дружбу… навпаки, з часом, якщо зможемо порозумітися, можна стати навіть дуже гарними друзями, товаришами… А відтак…
Далі, як вона не намагалася, все було марно, — дівчина, здавалося, розгубила від хвилювання всі слова і ніяк не могла закінчити думку. Це було нестерпно… Намагаючись не цокотіти зубами, вона мовила:
— І от я прийшла…
Розділ тринадцятий
Еге, що й казати, і Юсуф, і Зулейха повелися не надто добре.
Юсуф був людиною простою. Попервах він мав справжні почуття до своєї дружини. Скільки разів із погано прихованим сумом він намагався розкрити душу Зулейсі. Але Зулейха, радо віддаючись Юсуфовій пристрасті в ліжку, тим часом ревно оберігала від нього своє серце й нізащо не дозволяла туди проникнути.
У такі хвилини молода жінка затуляла чоловікові рота швидким поцілунком, спиняючи будь-які його спроби почати щиру розмову.
— Годі, Юсуфе, облиш… Уяви, як смішно це виглядатиме… та й не зрозуміємо одне одного…
«Не зрозуміємо одне одного!..» Юсуф відчував у її словах зверхність, почуття власної вищості, а це принижувало його чоловічу гідність і завдавало справжнього болю.
Коли минуло сп’яніння палкої пристрасті перших тижнів, на світ Божий вийшли ще глибші протиріччя між ними. Справді, двом людям, яким доводиться жити разом, завжди нелегко кинути свої звички і чимось поступитися заради іншого. А коли один з них вважає себе кращим в усьому і завжди прагне зберігати дистанцію, гордує, тоді справа ускладнюється ще більше.
Зулейсі не подобалися деякі риси Юсуфової вдачі, і вона будь-що хотіла його змінити. Молода жінка думала, що постійними нагадуваннями і критикою можна швидко змінити людську натуру, а тому супротив чоловіків сприймала як звичайну впертість і ранила його відчуття власної гідності злим глузуванням. Юсуф не довго терпів таке поводження з собою і поступово почав віддячувати тим самим.