Спочатку Зулейха намагалася триматися від друзів осібно, так, мовби їх більше не пов’язувало нічого, крім уривчастих спогадів. Але їй це не вдалося. Вони чіплялись до неї, мов реп’ях до одежі.
Одного дня, коли Зулейха з Юсуфом приїхали в дім Шевкет-бея в Еренкьоє всього на кілька годин, вони залишилися там на три дні. Відтак і друзі почали запрошувати їх на вечері та на морські прогулянки.
Зулейсі подобалося почуватися такою собі наїжджою з глухої провінції, яка вже й призабула, як розмовляють і розважаються нормальні люди. Та це було лише кокетуванням.
Ніби велика актриса, граючи роль селючки чи прислуги, під машкарою простоти своїх убрань і наївності в поглядах вона підносила всю свою витонченість і чарівливість.
Стояло літо, найчудовіша пора року, коли й сорок підупалих духом нещасних можуть відчути раптом жагу оновленого життя. Отож літо, а надто атмосфера загального схвалення потроху запаморочили Зулейсі голову.
Якось увечері вона сказала Юсуфу:
— Мені вже страшенно набридло жити поряд з протокою. Якщо хочете, переїдьмо в яке-небудь інше місце…
І вже наступного дня, зібравши валізи, вони перебралися на Бююкада.
Зулейху було не впізнати — вона ніби одужувала після серйозної хвороби.
Силіфке вивітрився з пам’яті, від прожитих там п’яти років залишилися лише неясні спогади.
Іншими стали і її спогади про батька. Вона більше не страждала, згадуючи ті гіркі дні біля ліжка хворого, і навіть дивувалася, як же швидко закінчилася та ідилія, що, як їй здавалося, мала заповнити все її життя. І як швидко забулося її горе…
Спогади про Гьольюзю стали для неї ніби декораціями для ролі дівчини з села, яку вона обрала для себе. Зараз усе, що вона бачила там — і неозоре море туману, котрий розстилався перед вікнами особняка взимку, і дощі, і невимовний смуток, що огортав її серце, коли вони дивилися з берегів Ташуджу на відкрите море, — живило її фантазію. З набутих вражень вона вигадувала для своїх слухачів історії, не згірші за ті, які пишуть у романах.
Її чоловік ніби був задоволений, хоча трохи й губився в цьому натовпі. Його тішило, що він не помилився в своїх припущеннях, проте він і гадки не мав, до чого могли довести ці зміни його Зулейху, а та знов упадала в крайнощі.
Юсуф, який досі вважав, що він у Силіфке і найбільш прогресивний, і добі потрапляє, серед місцевої публіки почувався скуто, конфузився, боявся в чомусь помилитися і тим викликати загальне глузування. Та йому дуже не хотілося показати себе неотесаним провінціалом, новачком. Гордий від природи, він намагався не подати знаку, що насправді почувається серед нового оточення ні в сих ні в тих, а тому часом поводився різко і загонисто, і з боку могло здатися, ніби це люди навколо йому неприємні.
Він за чисту монету сприймав усе, що бачив у вищому світі, щиро погоджуючись із тим, що нинішня боротьба за оновлення — справа не менш свята, ніж колишня боротьба за незалежність.
Та Юсуфу не подобалося в чоловіках і жінках з нового товариства, що їздили з ними на морські прогулянки, як вони аж надто вільно і розкуто (сказати б, безсоромно) поводяться. Вони дозволяли собі забагато не тільки в розмовах, чим обурювали й дратували Юсуфа, а ще його Зулейха перейняла їхню розпусну поведінку, яка так не пасувала до її звичайно гордовитого і серйозного вигляду… Іншим часом вона б упала в його очах, та зараз Юсуф змусив себе повірити, що все це — неминучі культурні зміни нової доби, і, коли його раптом ледь не перекорчувало від того оточення, все ж терпів, картаючи себе, що відстав од часу.
Взимку Зулейха повернулася в Силіфке зовсім іншою людиною. Вона тепер не бажала й далі залишатися в особняку і дивувалася, як змогла жити тут так довго.
Хоча Енісе-ханим і намагалася нерішуче заперечити проти такого рішення, але вони переїхали до великого будинку в містечку, відкрили салон для родин вищих чиновників, для молодих людей, які приїхали до нових установ зі Стамбула, почесних гостей, що інколи навідувалися в Силіфке. Там були танці, грали в бридж, і Зулейха з радістю керувала цим салоном, геть забувши про колишнє своє презирство.
Яка різниця, ким були їхні гості? Вона потребувала тепер, щоб довкола неї вирувало й кипіло життя.
А Юсуф? Він і сам давно мріяв про щось подібне. Хай там як, але це було в тисячу разів краще за ті жахливі медові місяці, які вони простирчали в особняку минулої зими. Крім того, це був його шанс нарешті повернутися в політику.
І доки Зулейха балювала, танцювала та грала в бридж, Юсуф зі своїми колишніми прибічниками тим часом замислив змову проти делегації району.