Халіль обіцяв, що покаже їй Єре, якщо Зулейха або Юсуф-бей накажуть капітанові проплисти повз Міділлі.
Зулейха вже цілком освоїлася на пароплаві і вільно прогулювалася, де бажала її душа. Інколи вночі вона навідувалася до машинного відділення, дивилася, як по черзі опускаються й піднімаються вали, тьмяне світло дозволяло розгледіти лисніючі від поту тіла двох кочегарів, що раз по раз закидали лопатами вугілля в топку. А коли жінка минала ще одне відділення, проходячи по кришці люка комори в носовій частині корабля, то потрапляла до гурту членів команди, які відпочивали або розважалися грою на музичних інструментах.
Як і колись у Гьольюзю, своїм спокійним і гордим виглядом, тим, як притримувала білими руками шовковий шалик на грудях, щоб його не зірвав вітер, Зулейха скидалася на принцесу-демократку, яка вийшла до своїх підданих. Але дещо змінилося в ній. Зараз вона відчувала дивну симпатію і близькість до цих людей.
Вона дізналася, що багато хто з них, як і малюк з Міділлі, — втікачі з Родосу, Сакизу, Сісаму, які або вимушено покинули рідні місця, або були просто шукачами пригод.
Ці люди, чиє життя проходило в плаваннях між рідними краями і новою батьківщиною, здавалися Зулейсі неприкаяними душами, що мечуться між царством темряви і світла.
У душі Зулейхи ще ятрилася рана від зради, заподіяної її пановитим оточенням, тому жінці чомусь хотілося зблизитися з цими простими, щирими людьми. Вона всідалася на лаві, яку вони їй люб’язно пропонували, і з багатьма розмовляла. А потім, коли вони поверталися до своїх справ, у темряві беззвучно прослизала до підвісних сходів і підіймалася нагору.
На носі «Ташуджу» була випиляна з дерева і пофарбована в біле велика фігура русалки. Зулейха притулялася до цієї фігури, видираючись на купу канатів, навалених на люк, і так стояла, обхопивши руками її розбиті плечі та дерев’яне волосся.
«Ташуджу» повільно рухався вперед, розтинаючи носом хвилі, як гребінець розділяє пасма волосся, і від того обабіч пароплава лягало, фосфоруючи, збурене шумовиння.
Всі на пароплаві вже звикли до цих її нічних самотніх прогулянок, і коли Зулейха якось уночі ні з сього ні з того підійшла до столика, за яким Юсуф з капітаном вели свої звичні балачки, чоловіки від несподіванки посхоплювалися з місць. Тільки лікар і далі безтурботно дрімав оддалік у солом’яному кріслі.
Зулейха мовчки привіталася з ними кивком голови, посміхнулася. У світлі підвісного ліхтаря її обличчя здавалося блідим.
Схоже було, що заскочений зненацька Юсуф почувається ніяково перед нею за розгардіяш на столі, а капітан — за свою фланелеву сорочку з закасаними подертими рукавами. Він нервово роззирнувся навсібіч, хотів було схопитися за кітель, що висів на цвяшку на щоглі, та Зулейха зупинила його:
— Не треба турбуватися, ми ж у плаванні… Ви не проти, якщо я недовго посиджу з вами?
Зулейха відмовилася від крісла, яке Юсуф зараз же звелів принести комусь із матросів, що стояли поряд з трапом, і сіла на лавку, схожу на плетені крісла без билець у степових кав’ярнях. Їй просто хотілося тихо посидіти тут кілька хвилин, як вона звичайно відпочивала скрізь на кораблі, де їй заманеться, і щоб ніхто їй не заважав.
Та Юсуф з капітаном цього не розуміли, упадали біля гості, метушились, не знаючи, як прислужитись, ніби на званому прийомі. Хоча, скоріше, це Юсуф нічого не розумів, ніби та господиня з провінції, до якої в дім раптом завітав манірний гість, чи, радше, ніби міський голова, до якого в службовий кабінет зайшов міністр. Як він розумів, гостю будь-що обов’язково треба було частувати напоями і наїдками, а на сидіння неодмінно покласти м’яку подушку!
І хоч як заперечувала Зулейха, він усе ж підвівся й покликав матроса, щоб той навів лад, прибравши зі столу порожні й брудні тарілки з-під закусок.
Зулейха насилу вмовила чоловіка не приносити коньяк з капітанової каюти і не дозволила, щоб він саме зараз ні сіло ні впало готував їй лимонад. Ще й пожартувала з нього, що не було її звичаєм:
— Згадайте той день у Силіфке, коли як членкиня вашого бального комітету я зайшла до вас у кабінет, а ви так само силоміць намагалися нагодувати мене варенням з шовковиці і розлили його на мене.
Юсуф з дитячою простодушністю всміхнувся і сказав:
— Еге ж, я страх якого сорому тоді набрався…
Зулейха, щоб усе ж зробити приємність капітану і Юсуфу, взяла з відкритої пачки сигарету, жменьку сушеного гороху і мигдалю.