Зулейха, бачачи, що всі зусилля намарне, рознервувалась і не знала, як дати собі раду.
Залишалось одне — розбудити Юсуфа. Але вона не наважувалася розштовхати його і покликати на ім’я. Зулейха хотіла, щоб він подумав, ніби прокинувся сам. Вона потупотіла, покашляла, посвистіла і, коли їй урвався терпець, різким рухом схопила зі столу склянку і торохнула нею об землю.
Юсуф розплющив очі і миттю підвівся. Побачивши поруч дружину, він схвильовано спитав:
— Ви чого встали? Захворіли?
Зулейха заперечливо похитала головою.
— Вам щось потрібно?
Зулейха простягла вперед сховані за спиною руки і, показуючи їх Юсуфові, сказала тоном неслухняної дитини, яка вчинила шкоду, але прикидається, що боїться збрехати про свій вчинок. Хоча знає, що її за це не сваритимуть.
— Дивіться, що зі мною трапилося, — сказала вона жалісним голосом.
Коли Юсуф хотів торкнутися пальцем до незрозумілих плям, які було погано видно при світлі місяця, Зулейха, ледь скрикнувши, відсмикнула руки:
— Не торкайтеся… Ви теж прилипнете!
— Гаразд, але хоча б поясніть мені, що сталося.
— Ви мене залишили спати в шатрі… Але я не змогла заснути. Місяць над бором був такий гарний. І я, нічого вам не сказавши, тихо вийшла… Поки я гуляла, до мене прилипла смола з дерев. А коли руки забруднилися ще й травою, землею та піском… Я знайшла воду і вимила руки, але від води смола лише затверділа… І хоч як я старалася, вона тільки дужче прилипала.
— А чому ви мене не розбудили?
— Не знаю… Думала, ви розсердитеся…
— Гм…
Юсуф дивувався, як Зулейха — завжди така незалежна і горда — зараз розмовляла зовсім як маленька дитина, схиливши голову, надувши губи, дитячим голоском і зовсім недоладно… І такі були не схожі на її звичайну манеру говорити слова «не знаю», «ви розсердитеся». Але Юсуф вирішив не зважати на це. Розставивши ноги, як справжній моряк, він поглянув угору і задумався.
Трохи перегодом він мовив:
— Не переймайтеся, щось придумаємо… Тут може допомогти гас. Жодних інших хімічних речовин у мене зараз під рукою немає, отож спробуймо це…
Він зняв згаслу гасову лампу з гілки над столом, поставив на землю і вмочив у гас кінчик невеликого рушничка.
Зулейха з тим же виглядом, що й раніше, спитала:
— У нас вийде?
— Можливо… Ви тільки не хвилюйтеся. Не вийде, разом поплачемо і вже напевно щось та придумаємо вранці.
— Вранці? Чекати до завтра з такими руками? Я не зможу…
— Якщо нічого не вийде, замотаємо вам руки шматиною. У нас у провінції перед весіллям долоні мастять хною, замотують і залишають до ранку… Мені здається, що й вам мастили…
— Та я збожеволію!
— А наші жінки не божеволіють, бідолахи. Підійдіть ближче, я гляну. Якщо ви так нахилитеся, то впадете… Краще сядьте…
Зулейха все з тією ж дитячою невдоволеністю опустилася на коліна на землю і простягла обидві руки Юсуфу.
Юсуф закотив рукави її блузки до ліктів і взявся до діла.
Спочатку здавалося, що сподівалась вона даремно і все це приведе лише до того, що в смолі вимажеться ще і Юсуф. Але Юсуф завжди добивався свого. Він завзято тер промащеним рушником руки і долоні Зулейхи, намагаючись відколупати прилиплу смолу нігтями.
— Ви не ображайтеся, я вас тут трохи помучу…
— Нічого… Може, спробуєте пошкребти цими скалками?
Юсуф мимоволі посміхнувся:
— Ну, не кваптеся ви так. Потерпіть ще трохи.
— Тут річ не в терпінні… Нерви…
— Результат той самий… Чому ж ви так нервуєте?
— Я взагалі не нервова… Є навіть такі, хто говорить, що моя холоднокровність доходить до крайнощів… У поганому розумінні цього слова. Холодна людина, яка так лякає світ…
— Та годі, Аллах з вами… Радійте, з’явилися ознаки того, що смола відстає. Хай живе гас! Ось чому його так цінують англійці… Цікаво, а що мені буде за мої послуги?
— Що ви хочете?
Юсуф заусміхався, не пояснюючи чому, а потім, щоб Зулейха не подумала чогось поганого, сказав:
— Траплялося, що в армії ми мили один одного. Чого лише не навчилися біля армійського вогнища, але вашому батькові мені допомагати не доводилось… Не знаю навіть, як вам і сказати… Він відчував дивну відразу до допомоги, якщо це стосувалося його тіла… Окрім тих випадків, коли був поранений, він усіляко уникав, щоб його розтирали чи навіть просто мастили йодом спину.