Ян розмотав брудну ганчірку на Гамідовій руці, промив рану теплою водою і помастив по краях йодом – при цьому Гамід не скрикнув і не скривився, але якось уперто дивився вперед себе – тюркський партизан уважає за непристойне показати, що йому боляче, але стерпіти йод на стократ ятряній рані було не легко. Далі Ян видобув бинду і акуратно обмотав Гамідові долоню так, щоб навіть удар гострого хвостовика не міг знову поранити руку.
Чиста бинда дуже сподобалася Гамідові. Він зацюцюкав язиком і щось сказав по-тюркському. «Ти йому друг, – переклав Абас, – а дружба Гамідова дорожча від золота», – додав він від себе.
Коли патрони зроблено, Гамід приніс молока, дуже солоний сир-пендир і лаваш – дуже прісний хліб, спечений на манір наших млинців. Абас дістав харчі і всі троє добре повечеряли.
Удосвіта, ще зовсім поночі, Гамід збудив товаришів. Ян довго не міг очуняти, і коли двоє старших були вже зовсім готові, він усе ще натягав довженні брезентові чоботи.
– Хіба ці чоботи не промокнуть у воді? – спитав Ян.
– Трошки замокнуть, – сказав Абас, –та багато води не протече, А втім почекай. – І Абас почав щось дуже швидко говорити тюркською мовою до Гаміда. Гамід посміхнувся, вийшов з землянки і повернувся, несучи в цебрі якусь світложовту грязюку.
– Оце, –сказав Абас, – є лиманський леп. Це штука дуже небезпечна, коли влізеш у неї вночі – можна не вилізти і потонути як у трясовині. Але зараз нам він дуже згодиться. Ти наквацькуєш тим лепом халяви і ні одна крапля води не пройде в чобіт. Берися, намазуй! Дикі свині лікуються в цьому лепові від ран і від ревматизму, а тобі він придасться, щоб зробити чоботи водонепроникними.
Ян старанно обмазав чоботи жовтим лепом і всі троє вийшли просто в ніч.
Вони йшли, як індійці, або кавказькі горяни, один за одним городами Сарвана, пересікли кам'яницю – дорогу на станцію Девічі. Під ногами то хлюпали мочари*, то осідав леп, то шелестіло каміння, аж десь перед ними простяглася вузенька стрічка води, а за нею, як пасмо чорних гір, бовваніла смуга очеретів. Кожен сів у човен, Гамід ніс із собою три жердини підпихатись, але виявилось, що Ян уміє правувати тільки веслом. Гамід поцюкав язиком і приніс одрубок дошки, грубо затесаний на весло. Потому вони виїхали в ніч, попереду Гамід, далі Ян, позаду Абас.
Дужчав вітер, але гнав у спину, і велике плесо перепливли менше, як за годину. Коло стежки, в очеретах, чекали на них ще три човни з мисливцями, на двох човнах були ще й собаки. Довгою кривою стежкою в очеретах усі попхались до берега.
У березі замовкли розмови, човни покинуто на піску, і шість душ тихо пішли через піскові кучугури. В березі довгого озера група поділилася: Ян і Абас мусили наганяти з собаками, а решта пішла в засідку на другий край озера.
Довго Ян і Абас стояли мовчки в березі, аж здалека дійшов сюрчок – це значило, що всі четверо мисливці розташувалися по засідках. Ян із Абасом увійшли повище коліна в льодову воду і побрели до острова. За ними пливли собаки, поскигливши трохи, бо моторошно було лізти в холод.
На цьому першому острівцеві нічого не було, але побіля другого собаки підхопили запах, що йшов із вітром, загавкали й побігли вперед.
IV
Старий кнур давно вже не спав. Скоро розляглася в Лимані луна від першого пострілу, він схопився і відтоді ввесь час чекав на гонитву. Коли вже зачув тихий плюскіт води – то Ян і Абас увіходили в озеро – він побудив свиней. Свині жалібно скиглили, враз кидалися бігти, але Хро спокійно стояв на місці, прислухався, і вони верталися до нього, збивалися в купу, знову верещали і поривалися тікати.
Старий вожай стояв і вичікував. Він сам увесь трусився від хвилювання, але чекав на місці. Мозок його працював напружено, кров вогнем пульсувала коло скронь, аж очі наллялися кров'ю і на іклах зайшлася піна. Він критикував і відкидав найголовніший звірячий заповіт, залізний закон порятунку – правило вітру.
Цей закон укладався в коротку фразу: «тікай проти вітру». Звір більше сповіряється на свій нюх, ніж на очі. У лісі, в кущах, в очереті, в бур'янах можна не побачити ворога. Ворог може лежати в ямі, причаїтися за горбком, сидіти на дереві. А занюхати ворога можна дуже здаля, надто з таким надзвичайним носом як у дикої свині – щоб тільки вітер наганяв запах – саме для цього і треба тікати проти вітру. І ніякі горбки, дерева, кущі, бур'яни не затьмарять нюхового видіння. Повернешся носом проти вітру – і перед тобою цілий світ запахів, справжня, яскраво освітлена, кінокартина звірів, птахів, людей, рослин.