Через годину затупотіли коні, загавкали собаки. Перед ганком стала легенька повозочка, блискуча та гарненька, як цяцька. З повозки зскочив Гануш, увесь закутаний в білий, довгий до землі балахон, з відлогою на голові. Балабушиха гукнула в кімнату на Балабуху й ухопилась, по давньому звичаю, за серце, але серце вже не кидалось та не тріпалось по-давньому…
Рипнули двері, й в залу ввійшов Гануш. Балабушиха встала й дуже тонно до його привіталась. Зараз вийшов Балабуха, й розмова стала загальною. Гануш був убраний в чорну одежу. На грудях в його блищала біла, як сніг, сорочка. Він тепер здався Балабушисі ще кращим, ніж передніше. Вона витріщила на Гануша очі й милувалась його чудовим веселим лицем та здоровою постаттю. Гануш заговорив своїм музичним голосом, ніби заспівав, і зала сповнилась для Балабушихи ніби музикою.
- А де ж моя учениця? - спитав Гануш, оглядаючись кругом себе.
- Здається, гуляє в садку, - сказала Балабушиха.
Покликали Настю. Настя увійшла, поклонилась і зачервонілась, як маківка. Їй було сором, що вона не убрана в нову сукню.
- Ваш фортеп'ян стародавній, але часом в старих фортеп'янах буває чудовий голос, - сказав Гануш і проворно одчинив кришку фортеп'яна, сів і вдарив міцно по клавішах. Фортеп'ян зашипів і задзвенів, як розбита бандура. Гануш зробив кислу гримасу й промовив:
- Фортеп'ян і добре направлений, але дуже вже розбитий, старий.
Щоб показати своє артистичне майстерство перед дамами, Гануш розпочав веселу шумну п'єсу. Він ударив форте. Бідний фортеп'ян наче застогнав під його пальцями, ніби його катували. На половині п'єси молоточки почали одскакувати. Фортеп'ян почав місцями клацати, як вовк зубами. Одбиті молоточки підскакували й зачіпали разом по кілька струн. Струни почали дзвеніти, як цимбали. Гануш ударив дрібну та довгу трель і потрапив на одбитий клавіш. Вийшло щось схоже на ті трелі, що вироблюють лелеки носами, стоячи в гніздах. В басах луснула струна й зашипіла, неначе гусак. Гануш не вдержався, зареготався й перестав грати. В Балабушихи почервоніли… вуха, а не щоки… під щикатуркою.
- Отець протоєрей! Треба нам купити новий фортеп'ян ради такого вчителя, як мосьє Гануш, - сказала Балабушиха.
Отець протоєрей лапнув з переляку рукою за кишеню.
- Треба, треба купити новий фортеп'ян ради моєї гарної учениці, - сказав Гануш.
Настя почервоніла. Отець протоєрей спитав:
- А скільки буде коштувать добрий фортеп'ян?
- А карбованців п'ятсот або шістсот, - сказав Гануш.
Отець протоєрей випустив з руки люльку й важко зітхнув.
- Одначе можна знайти гарненький фортеп'ян і за триста, - сказав Гануш.
В Балабухи стало легше на душі. "Доведеться їхати по церквах, - подумав він, - або накинути ще по п'ять карбованців на вінчання та на похорони: восени буде багато весіллів…"
- Чи в вас в Богуславі не знайдеться майстра, щоб посклеював молоточки, поки купите новий фортеп'ян? - питав Гануш.
- Є в нас органіст з костьолу. Він тим часом полагодить фортеп'ян, поки купимо нового, - обізвалась Балабушиха.
- От я незабаром поїду до Києва й, коли схочете, виберу вам в магазині гарненький фортеп'ян, - сказав Гануш.
- От за це ми вам подякуємо, - сказала Балабушиха, - я так люблю музику, що не можу жити без музики; я ладна навіть сама вчитись на фортеп'яні.
Балабуха й Гануш витріщили на неї очі.
- Тепер я попрошу мою ученицю сісти за рояль, - сказав Гануш, обертаючись до Насті, - вибачайте, що я вам зроблю малесенький екзамен.
- Мені ніяково після вас сідати за фортеп'ян. Ви так чудово граєте, а я сяк-так бренькаю, - сказала кокетливо Настя.
Вона перейшла залу, зовсім не по-школярській вигнула гнучку талію, хитнула граціозно головою й сіла за фортеп'ян. Гануш розгорнув музичну "школу" й попросив її грати гами, а потім деякі п'єси. Настя кокетливо хитала плечима й проворними пальцями перебігла по клавішах показані Ганушем п'єси. Клавіші клацали. Струни дзижчали. Настя грала й реготалась.