Вони вернулись в покої мовчки. Олеся йшла засмучена.
Тим часом Балабуха вернувся додому. Гануш сказав йому, що він завтра поїде до Києва й може купити в магазині для Насті новий фортеп'ян, навіть не за всі готові гроші, а на виплат. Балабуха одлічив йому гроші, важко зітхаючи. З того часу він почав брати з міщан таку велику плату за треби, що міщани загвалтували й почали гомоніти, чи не подати б на його прошення до владики. Одначе вони постогнали, погомоніли й таки мусили платить.
Вже пізненько розпрощався Гануш.
- Глядіть же, мосьє Гануш, виберіть для нас гарненького фортеп'яна, - наказувала Балабушиха, стоячи на ганку.
- Для вас виберу найкращого, якого тільки знайду в магазині, - крикнув Гануш вже за ворітьми.
Балабуха пішов в хату, а Балабушиха сіла в ганку на лаві й обперлась ліктем об поренчата й довго дивилась вслід за Ганушем, передумуючи всі випадки, які тільки що трапились в березі. Думки настирливо йшли одна за одною й все ворушили її палку вдачу, не давали спокою… Олеся аж голову похилила.
"Коли я вже не причарую Гануша очима та бровами, то, може, я причарую його вірними словами та ласкавістю. Він любить чорні брови: не дурно ж він задивився на чорняву дівчину в березі. Може… може, і мої брови ще не злиняли. Може, я приверну його до себе. Який би презент йому зробити? Вишию лишень я йому подушку, гарну на продиво. Він дуже любить квітки", - подумала Балабушиха і з тією думкою пішла до Насті на пораду. Вони змовились завтра встати дуже рано й розпочати роботу, щоб подушка була готова, поки Гануш вернеться з Києва.
І Балабушиха, й Балабуха, й Настя звичайно щодня спали трохи не до півдня, а за господарями спали так само й наймички. Але другого дня Балабушиха схопилась з постелі трохи не при сході сонця. Вона збудила Настю, побігла в пекарню, побудила наймичок, звеліла ставляти самовар, бігала по кімнатах та гуркала дверима. Балабуха прокинувся й спросоння стривожився: йому чогось прийшло на думку, що його жінка вночі втекла з Ганушем. Він скочив з постелі й вискочив в одній сорочці в залу.
- Що тут трапилось? Чого це люди бігають та рипають дверима? Що це за біганина? - питав Балабуха, озираючись кругом сонними переляканими очима.
- Та це я так рано встала, - обізвалась з кімнати Балабушиха.
- Чого ж це ти встала вдосвіта? - допитувався Балабуха.
- Та треба йти в крамниці, то й встала. Бачиш, яка я господиня! - говорила Балабушиха, одсуваючи й засуваючи шухляди комоди.
- Чого це тобі припало так рано йти до крамниць? Ще й сонце не сходило.
- Глянь лишень у вікно: вже сонце давно зійшло, а я й так заспала.
Балабуха позіхнув і знов упав на ліжко. Наймичка принесла самовар і позіхала без сорому на ввесь рот. Балабушиха, хапаючись, пила чай, неначе думала виїжджати в далеку дорогу. Після чаю вона з Настею побігла в крамницю до Вольчихи. Коло дверей крамниці висів здоровий замок. Балабушиха нервово стукнула в заперті двері кулаком. Вольчиха ще спала.
- Та й спить же довго в своїх жидівських бебехах капосна жидівка! - сказала Балабушиха до Насті.
Вольчиха, одначе, встала, одімкнула двері й позіхала.
- Чого це ти, Вольчихо, так довго спиш? Мабуть, вже всі люди на світі повставали, а ти одна качаєшся в перинах, - сказала сердито Балабушиха.
- Якби була знала, що ви прийдете, я б удосвіта встала, - сказала Вольчиха.
Настя розгорнула взір, на котрому була вимальована райська птиця в гірлянді з чудових рож усякого кольору. Балабушиха вибрала гарусу. Вона з дочкою вернулась додому й таки зараз засіла за роботу й не одривалась од п'яльців. Олеся ще зроду так не працювала, як тепер коло тієї подушки.