- Мабуть, вони тим і багаті, що скупі. Покликали мене полуднувати, чарки горілки не дали, а матушка винесла хліб, одкраяла панську скибочку та й знов узяла в покої. Та горбата Килина, мабуть, живе божим духом. А на попадю слуги кажуть "пані", бо як будлі-котра назве матушкою, то вона, господи, як сердиться.
Опівночі Балабуха приїхав в Хильки й розбудив матір.
- Мамо, давайте хоч шматок сала та хліба! Їсти так хочу, що аж шкура тріщить.
- Хіба ж я тобі не казала! Ці гарбуза не причеплять, але вітають гостей голодом. Сідай, сину, за стіл.
Мати висунула з печі макітру вареників. Балабуха допався й витріскав трохи не всю макітру.
- Як же тобі показалась дочка? - спитала мати.
- Дочка гарна, й грає добре, й співає добре, убрана по-панській, - сказав Балабуха, почуваючи в душі, що Олеся заслонила довгі тонкі Онисині брови.
- Та в їх і грошей сила. Не знаю тільки, чи багато дасть старий. А що вже багаті, то багаті, - сказала мати.
Макітра вареників звалила Балабуху на постіль, неначе грім здорового дуба. Він упав на подушку й заснув міцним сном. Тим часом в Хохітві після виїзду Балабухи в домі Терлецького почалась, після парадової вечері, друга вечеря, своя, домашня. В кімнаті застелили стіл простою скатертею, й Килина принесла здорову вазку галушок з салом. Панотець Терлецький вклав у копи дві тарілки, Терлецька дві, а Олеся, вдоволившись крильцем курчатки при гостеві, тепер почутила другий, справдешній апетит і виїла здорову тарілку галушок, од чого їй стало в корсеті так тісно, що вона покликала Килину і якнайшвидше звеліла розшнурувати шнуровку…
- А що, Олесю, як тобі показався Балабуха? - спитав в Олесі батько.
- Так собі… нічого, - сказала Олеся, закопиливши губу.
- От і нічого! - обізвалась мати. - Панич здоровий, поставний, огрядний, вчений, і таки чисто й по-модному вбраний, неабиякий простак.
- І латину зна добре: так і сипле латинськими приказками! - додав батько. - Ні, дочко! Цього жениха шкода випускати з рук. Ти будь до його приятельніша, ласкавіша й привітніша, як він приїде до нас вдруге, та поговори з ним таки любенько, привітненько.
- Коли ж він не дуже охочий до розмови та якийсь неворушкий. Сидить, дивиться на мене, вирячивши баньки, та люльку смокче, та й годі.
- То й добре, коли мовчить. Хто мовчить - той двох навчить. Менше буде допікати тобі язиком, - сказала мати, глянувши на панотця Терлецького.
- Правда, в його очі й брови гарні, але губи… трохи чудні. Чогось неначе скривився, як середа на п'ятницю, - сказала Олеся.
- Тобі, Олесю, треба виписати жениха з Києва або з Парижа, то такий, може б, тобі сподобався! - сказав батько. - Де ж тобі кращих набрати?
Олеся хотіла сказати, де б вона набрала кращих женихів, та промовчала: вона бачила в панському дворі гарних дідичів-паничів, але багаті паничі її не сватали, а за бідних економів та польських панків її не дав би батько. Олеся тільки легенько зітхнула й пішла спати.
Швидко всі поснули в домі Терлецького, тільки в пекарні ще довго горіло світло. Там Килина з бабою та з другою таки панщанною Терлецького молодицею ще довго мили та витирали посуд та лаяли гостя. Килина й баба робили роботу вже через сон. Їх бліді обличчя стали ще бліднішими. Сон клонив їх голови. Вже північ минула, а вони все порались та прибирали, а другого дня були повинні вставати удосвіта, передніше за господарів, і знов розпочинати ту саму вічно незмінну жіночу роботу, од котрої втікали люди од Терлецького.
3
В той час, як Балабуха їздив до Олесі та увивався коло неї, по селах пішла чутка, що Онися Прокоповичівна заручилась з Харитоном Моссаковським. Балабушина мати була на ярмарку в Богуславі й привезла ту чутку в Хильки.
- Чи ти знаєш, сину, за кого подавала рушники Ониська Прокоповичівна? - сказала стара Балабушиха, приїхавши з ярмарку.
- За кого, мамо? - спитав син.
- За Харитона Моссаковського, карапишанського дяка, - сказала мати.