- Ваша паніматка на мене чогось сердяться, - сказав Моссаковський, - вони не оддадуть вас за мене.
- Як не оддадуть, то я сама піду, - сказала Онися, дивлячись сердито на двері в кімнату.
Вони замовкли й ждали старих, як кари.
Тим часом Прокоповичка прибігла в пасіку. Прокопович вже встав і походжав по пасіці. Жінка накрила його мокрим рядном.
- Йди вже до хати та говори з тим дяком. Вже приїхав, мабуть, по мою душу! - крикнула Прокоповичка.
- От і добре, що приїхав: буде з ким з нудьги по чарці випити, - сказав Прокопович.
- Тобі тільки по чарці! Ти ладен і свою дитину пропити! Спить собі, а я одна клопочусь та бігаю.
- Вже правда, що розбігалась, як курка з яйцем,- не дала гаразд і виспатись. Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось?
- Балабуха одбив Вільшаницю од Моссаковського. Видавай тепер дочку за дяка!
- А дочка що каже?
- А дочка здуріла! Піди ще ти побалакай з нею. Там цілується з тим дурним дяком, і сорому нема дівці.
- Гм… гм… круту кашу заварили… Треба щось робити,- промовив Прокопович, прямуючи з жінкою до хати.
Тим часом Моссаковський розказав Онисі, що вільшаницька громада не прийняла на парафію Балабухи і що владика таки оддав йому Вільшаницю, як того бажала громада. Онися знала, що в такім разі її старі батьки зараз прохолонуть і заспівають іншої.
Прокопович з жінкою увійшов у світлицю. Моссаковський привітався, поклонився низенько. Прокоповичка сіла на канапі, надулась, дивилась на стіну й мовчала. Прокопович, одначе, був ласкавіший до Моссаковського й, не обертаючись до жінки, звелів Онисі принести горілки та закуски.
- Та наріж, Онисю, тієї паляниці, що лежить у хижці з самого верху, - сказала Прокоповичка сердито.
Онися осміхнулась. Зверху лежала черства паляниця. Онися нарізала свіжої пухкої паляниці з останнього печива й винесла пляшку з горілкою.
Випили по чарці. Моссаковський мовчав. Прокоповичка мовчала і все дивилась на стіну. Прокопович пробував розмовляти, але спросоння тільки позіхав на ввесь рот. Він глянув на жінку,- жінка сиділа насупившись і не думала рота розтуляти.
- Чого це ти, паніматко, так пильно дивишся на стіну? Чи мухи лічиш, чи що? - спитав Прокопович у жінки.
Прокоповичка зирнула на чоловіка сердитими очима й почала вже дивитись на грубу, неначе там була намальована якась дуже гарна картина.
В хаті знов стало тихо. Прокопович знов позіхнув і перехрестив рота. Всі мовчали. Прокопович почав гніватись на жінку.
- Отже ти, паніматко, закохалась в грубі. Дивишся та дивишся на неї й очей не зводиш, - знов зачіпав жінку Прокопович.
- Говори вже ти, - мені нема чого говорити, - сердито обізвалась Прокоповичка, не зводячи очей з груби.
Онися сміялась не устами, а очима. Моссаковський дивився на діл.
- Випиймо ще по чарці. Може, з чарки добудемо розмови, - сказав Прокопович до Моссаковського, наливаючи по другій.
Випили по другій, й язики справді зараз розв'язались. Прокопович став розпитувати Моссаковського про Вільшаницю, але здалеки. Він неначе совістився питати за те, що Балабуха одбив од Моссаковського вільшаницьку парафію. В його думці висло трудне питання, й він обминав його навкруги.
- Як же ви, Харитоне, думаєте тепер розпорядитись собою? - спитав Прокопович у Моссаковського.
- Мені треба скоріше женитись, щоб часом знов хтось не одбив у мене Вільшаниці, - сказав Моссаковський.
Прокоповичка звела очі з груби на двері.
- Як же так! А Балабуха де дівся? - спитав Прокопович.
- Балабуха мусив виїхати з Вільшаниці, бо його громада не прийняла на парафію. Владика таки оддав мені вільшаницьку парафію, - одповів Моссаковський.
Прокоповичка перевела очі з дверей і вирячила їх на Моссаковського. Онисині очі неначе реготались.
- Таки оддав вам парафію? - аж крикнув Прокопович, скочивши з місця.
- Оддав. Громада настояла на своєму. Тепер мені треба поспішати, щоб парафія знов не втекла з рук, - сказав Моссаковський.
- Голубчику, Харитоне! Поздоровляю вас од щирого серця! - крикнув Прокопович і кинувся обнімати й цілувати Моссаковського.